Млин

3.

– І ти здоровий будь, – відповіла стара. – А чи не знайдеться в тебе часом шкориночки
хліба ? Дуже я вже зголодніла.
Хлопець мацнув у кишені: згадав, що недоїв кусок хліба та й кинув у кишеню. Зовсім
забув про нього, а то б сам давно з”їв.
– От шкориночка якраз і знайдеться, та, що недоїв, – і протягнув старій, – а більше нема.
Та давайте я вам хоч дрова допоможу донести. Куди вам ?
Стара посміхнулася:
– Та ти сам зовсім охляв, ледве на ногах стоїш.
– Та я ж таки, бабусю, молодший. Давайте ваші дрова та показуйте дорогу, куди нести.
Прийшли. А хижка у старої така ж, як і її господиня, – геть благенька.
– Е, так не годиться, – сказав Терешко та й взявся до роботи і про втому забув. Полагодив
сяк-так і сказав:
– Поки що стоятиме, а як буду живий, то неодмінно ще колись прийду сюди та й нову вам
збудую. Тільки от чи дорогу знайду. А зараз мушу йти братів своїх шукати.
– Братів, кажеш ? Чи це не ті часом два бовдури, що я їх на камінних стовпів обернула ?
– Ой, бабусенько, голубонько, – почав благати Терешко. – Пробачте їм, коли що … та й
поверніть ви їм людську подобу.
– Ти от що, хлопче, – сказала стара, – зараз вже сонце на вечір повернуло, та й ти
натомився. Сідай лишень, поїж теплої страви та й спати лягай. А вранці вже ми з тобою
подумаємо, як нам далі бути.
Робити нічого. Сів Терешко та давай їсти смачну бабину страву. Потім випив кухоль
цілющого відвару та й заснув.
Вранці сонце застало Терешка вже на ногах. Наносив води, в печі розпалив. Ще кілька
в”язанок дров з лісу приніс, аби старій на довше стало, та й сів, дожидаючи, поки баба
прокинеться.
От вийшла нарешті вона з хижки – аж ніби помолодшала, аж пісню якусь замуркотіла.
– Е, та ти, бачу, ранній. Та й роботящий. Ну, за твою доброту та за труд твій дістанеш ти
від мене нагороду.
– Ой, бабусю, не треба мені нагороди, звільніть лише від каменя братів моїх.
– Звільню я братів твоїх, коли ти за ними так побиваєшся. Але найперше все-таки
нагорода. І, повір, вона варта того, щоб її прийняти.
І баба подала хлопцеві торбину, не порожню, в ній щось було.
Терешко відкрив її – аж там – хлібина.
– Ой, спасибі, бабусю, – зрадів Терешко. – Це мені на дорогу згодиться.
– Все не так просто. Вийми хлібину з торби.
Хлопець вийняв. Коли дивиться – аж в торбі знову свіжа хлібина.
– Тепер второпав ? Це чарівна торба. Скільки б ти з неї хліба не брав, вона ніколи не буде
порожня.
– Дякую вам. Цій торбі ціни нема.
– Твоя правда. Нема їй ціни. Та це ще не все.
І стара подала хлопцеві невеличку скриньку.
– Тримай і це, – сказала вона. – А тепер проведи пальцем по її поверхні, малюючи кола – та
по сонцю, та по сонцю.
І почулася дивна музика, спершу здалеку, потім ближче, і залунала зовсім поряд. А
потім, як дивне видиво, з”явилася прекрасна дівчина. Вона була така гарна, що від неї і
очей не можна було відвести. Здавалося, це сама весна прийшла на землю, щоб звеселити
погляд людський. Дівчина танцювала якийсь дивний танок, і вже ні на що не можна було
дивитися, тільки на неї. Терешко дивився і посміхався, і, здавалося, він забув про все на
світі … Ні, не про все. Про свою Орисю він не забув.
– Про що задумався ? – спитала стара. – Гарна дівчина ?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 − three =