Млин

5.

– Це ж скільки грошей можна було заробити.
– І навіть золота.
А ще більше обурилися брати, коли в подальший шлях пішли вони без чарівної
торби. Терешко віддав її найстаршому в селі, взявши собі на дорогу кілька хлібин.
– Отак задурно віддати ! – не міг стриматися старший брат.
– Дурень ! – облаяв Терешка середульший.
І не бачили вони, як до Терешка підійшла найкраща в селі дівчина і протягнула йому
згорток:
– На, візьми, добрий юначе ! Це вишитий рушник. Він нам у спадок від бабусі дістався. Не
простий він, чарівну силу має. На ньому вишиті квіти і трави землі нашої, тому варто
обтерти тим рушником хворого чи пораненого – і слабість минається, а рани заживають.
Подякував Терешко дівчині та й побіг братів наздоганяти, що, лаючи його, вперед
пішли.
От ідуть вони та й ідуть. Аж королівство якесь незнане. Смуток і тиша довкола: ні
тобі сміху, ні музики.
– А що тут у вас трапилося ? Чому смуток такий у вашому королівстві ? – запитав Терешко
у перехожого.
– Біда у нас – принц занедужав. Король всіх заморських лікарів поскликав – не
допомогло.
– А що ж за хвороба у вашого принца ?
– Та … не знаю, як вам і сказати … словом, панська хвороба. Клопотів у нього ніяких … Ці-
лий день лежить, в стелю дивиться, все йому набридло, нічого його не цікавить.
– Проведіть мене до нього, – попросив Терешко. – Спробую я розворушити вашого принца.
– Та що ти ! – жахнувся старший брат.
– Навіщо це тобі ? – здивувався середульший. Та Терешко вже йшов до королівського
палацу, і братам нічого не залишалося, як іти за ним.
Прийшли. Терешко привітався, як годиться, а потім і каже:
– Я прийшов вашого принца лікувати.
Провели до принца. Брати з цікавості і собі пішли. А принц і не глянув – лежить, у
стелю дивиться.
Дістав Терешко свою скриньку, непомітно кола пальцем провів.
Коли почулася тиха музика, принц глянув знехотя: мовляв, що там таке. А коли побачив
дівчину, що закружляла у якомусь примарному танку, то вже й очей не міг відвести.
Потанцювала дівчина якийсь час, та Терешко тихо сказав:
– Досить ! – і все зникло.
– Ще, – благально прошепотів принц.
– Сподобалось ? – спитав Терешко.
– Так, – відповів принц. І благально до Терешка:
– Нехай ще потанцює.
– Е, брате, в такому вигляді хіба ж можна дівчину зустрічати ? Ти, звісно, принц, та все-
таки … Встань, поголися, приберися гарненько. А тоді і дівчину запросимо. А то вона
шепнула мені, що для такого нечупари і танцювати шкода. Ти вже вибач, але дівчата –
вони, знаєш, примхливі: їм однаково, чи ти принц, чи ні.
І сталося диво: принц встав і почав гукати на прислугу, щоб його мили, голили та
прибирали. А вже потім, при повному параді, гарний і прибраний, попросив:
– Нехай увійде.
Довго танцювала дівчина, і не відводив від неї погляду принц, а коли вона зникла,
сказав:
– Я хочу з нею одружитися.
Такої халепи Терешко не чекав. І що його тепер робити ?
– Це не така легка справа, хоч ти і принц. Тим паче, що вона бачила тебе у такому

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty − twelve =