Млин

4.

– Можна й так. Мені навіть дуже подобається. Панно Дарино … Так мене ще ніхто не
називав.
І вони з Максимком забули про все на світі. Хлопчик навіть забув, що тато з мамою,
певно, вже повернулися і шукають його. А королівна Дарина зовсім забула, що мала бути
з батьком на прийомі поважних послів. Та й, зрештою, там було зовсім нецікаво. А тут …
вона радо перезнайомила Максимка з усіма чарівниками, він навіть тримав у руках
чарівну паличку. Королівна частувала хлопчика всякими ласощами, навіть морозивом, від
якого ніколи не заболить горло. Та найбільше захоплення у Максимка викликав політ на
повітряній кулі над усією країною казок. Зверху він бачив хатинку баби Яги, коника-
горбоконика, Попелюшку.
Нарешті вони приземлилися і королівна сказала:
– Ну, Максимку, тобі пора додому, а то тато з мамою хвилюватимуться.
– І справді. Дякую, панно Дарино …
Не встиг хлопчик закінчити, що хотів сказати, як по всій країні казок пролунав страшний
дикий рев. Це ревів дракон Неук. Він стояв у дзеркальній кімнаті перед дверима в країну
казок і ревів. Спершу від страху, бо на нього з усіх дзеркал дивилися жахливі потвори. Та
потім він, здається, розібрав, що і до чого, зрозумів, що на нього ніхто не нападає, і
заревів від люті:
– Негайно відчиніть ! Я – найлютіший і найстрашніший дракон Неук. Я зруйную вашу
казкову країну. Я з”їм курочку Рябу, а принцесу візьму за дружину.
Максимко похолов. Невже не знайдеться нікого, хто захистив би принцесу Дарину ?
– Я піду, – сказав рішуче Максимко.
– Куди ? – жахнулася королівна.
– Я тільки поговорю з ним.
– З ким ?
– З драконом Неуком.
– Та що ти ! Це небезпечно.
– А сидіти і слухати його рев – безпечно ? Нехай дорослі собі, як хочуть, а я піду.
– Ти ж ще такий маленький.
– Не такий я вже й маленький: мені вже цілих п”ять років ! І Максимко гордо показав свої
п”ять пальчиків. Він розвернувся і попрямував до дверей, через які сюди потрапив. Йому
було страшно, і навіть дуже страшно, але він не міг собі уявити, як принцеса Дарина стане
дружиною такого страховиська. Хлопчик сердився на дорослих: ну, як вони можуть
спокійно сидіти, коли небезпека загрожує жителям казкової країни ? І не знав Максимко, і
навіть не здогадувався, що сам лише Кирило Кожум”яка міг би подолати того дракона.
Але це була Максимова казка, і він мусив діяти сам.
Спершу хлопчик ніяк не міг відчинити мудровану застібку на віконечку. Та потім
таки відчинив. Побачивши Максимка, дракон раптом перестав ревти і, здавалося з
цікавістю подивився на маленького хлопчика. А той, чи то від страху, чи від свого
безсилля показав йому язика. І раптом дракон голосно зареготав, аж двері затряслись.
Потім він спробував знову стати грізним, та в нього це погано виходило.
– Ти що ! – раптом заговорило страховисько. – Що це ти собі дозволяєш ? Я ж дракон.
– Послухай, драконе, давай ми з тобою поговоримо, як двоє дорослих чоловіків.
– Ха-ха-ха ! Двоє дорослих чоловіків ! Ха-ха-ха ! Ти ж малявка !
– То й що ! А ти – Неук.
– Це у мене ім”я таке.
– Розум не вимірюється зростом.
– А чим ? – зацікавлено спитав дракон. Виглядало так, що йому подобалося розмовляти з
тим хлопченям.
„Чим же вимірюється той розум ?” – думав Максимко і ніяк не міг згадати, як про це
казала мама … І нарешті згадав:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × 4 =