Млин

7.
Дівчинка вхопила Семенка за руку. Троянди не пропускали їх. Оля додала в голос трохи
суворості.
– Негайно пропустіть нас ! Я наказую !
Але троянди не розступалися.
– Ану спробуй ти, – звернулася дівчинка до Данилка. – Ти – квітникар. Вони тебе послу-
хають.
– Мене ? – здивувався хлопчик і підійшов до квітів. Він простягнув руки до їхніх колю-
чок – і колючки сховалися.
– Я вас прошу, пропустіть нас, – попросив лагідно хлопець. І диво – стіна розійшлася на
два боки, пропускаючи дітей. Та коли проходив Семенко, в нього вп”ялися сотні колючок.
Хлопчик аж скрикнув від болю. Довелося його визволяти.
Внизу на них чекала Віра Іванівна. Вона сказала:
– Нам всім вже пора повертатися. Незабаром ранок.
Вона дала кожному по троянді і щось прошепотіла.

Данилко спав. В кімнату увійшла мама.
– Вставай, сонько. Так і школу проспиш.
– Ой, мамо, який мені сон снився, – сказав Данилко і прикусив язик, бо не знав, чи мав
право розповідати мамі про все, що з ним було чи … приснилося. І справді: було чи
приснилося ? Того хлопчик і сам не знав.
– Потім розкажеш, – сказала мама. – Іди снідати та й поспішай до школи, аби не спізнився.
Тут вже до тебе з самого ранку дівчинка забігала. Гарненька така, з косою. Вона тобі
нанесла стільки саджанців та насіння всякого, що я й не знаю, де ти все це посадиш і
посієш.
Данилко засміявся:
– У мене, мамо, буде великий сад. А в ньому будуть рости всякі дивовижні дерева і квіти.
– Добре, мрійнику, добре. Іди вже снідати. Он і так весь твій одяг напахчений трояндами,
наче ти вихлюпнув на себе цілу пляшечку трояндових парфумів.
І вже снідаючи, Данилко запитав:
– А чому Ви, мамо, мене не розбудили, коли принцеса приходила ?
– Яка принцеса ? Прокинься вже.
– Ну … Коли дівчинка приходила.
– Вона дуже поспішала і сказала, щоб тебе не будити.
Наспіх проковтнувши сніданок, Данилко побіг до школи, хоч ще було трохи зарання.
Мама аж здивувалася:
– Куди ж ти ? Там ще, певно, і школа зачинена.
– Нічого, я почекаю, – гукнув Данилко вже з-за порога.
– І що це з ним ? – не переставала дивуватися Данилкова мати. А потім зітхнула:
– Може ж таки візьметься за розум та буде нарешті вчитися.

Школа була вже відчинена, але учнів ще не було. Данилко сидів у класі і чекав. Кого ?
Звісно, найперше він чекав свою принцесу.
„А може все це мені наснилося ? Ну, просто наверзлося казна-що … А насіння ? А що
насіння ? Принесла дівчинка – та й усе. Вона сказала: в школі про те ні слова. От халепа !
Як тепер дізнаєшся, чи все це було насправді, чи приснилося ? Єдине: треба чекати
Семена. Якщо все це було насправді, Семен неодмінно щось скаже. Той не витерпить.
А ще цікаво, чи Віра Іванівна насправді Олина мати. Я того не знав. Та й ніхто в класі
про те не знає. А може це також тільки у сні … Казна-що ! Як тепер у всьому тому
розібратися ?”
Ламав собі Данилко голову, аж доки не почали сходитися учні.
– Привіт, Даниле !

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × 1 =