Млин

8.
– То це не ти пастку на мене поставив ?
– Звісно, не я.
– То це, певно, відьмак Харлампій.
– Це той, що чаклунку добра і краси у полоні тримає ?
– Так, той. А звідки ти знаєш про чаклунку ?
– Та вже знаю. Ось так … От ми і звільнили твою лапку. Та чи зможеш ти йти ?
– Зможу. Та я від страху, не те, що йти, а й стрибати зможу. От спасибі тобі.
– Постривай, куцохвостий. Чи ти часом не знаєш, де замок відьмака Харлампія ?
– Ні, не знаю. Знаю лише, що це десь там, на високій крутій скелі. А ми, зайці, по
скелях не лазимо. Навіщо це нам ? На скелях ні морква, ні капуста не росте. Ну, відпусти
вже мене. Бо мене такий страх проймає: мені все здається, що ти мене зараз з”їсиш.
– Не бійся, дурненький, не з”їм. Ти мені ще скажи, чи не знаєш ти часом, де живе Баба
Яга? Вона мені дуже потрібна.
– Знаю. Але я й близько туди не потикаюсь.
– Чи не міг би ти мені показати ?
– Та чому не міг би ? Тільки близько до її хатинки я підходити боюся. Ой, хтось іде, від-
пусти мене скоріше.
– Це товариш мій, не бійся. Бачиш, я відпускаю тебе. Але ти не дремени. Нам конче
Баба Яга потрібна.
І Штукар відпустив зайця. Правоногий аж присвиснув.
– Нащо ти його відпустив ?
– Як це нащо ? Він, бідолаха, у пастку потрапив.
– Такий сніданок !
– Перестань.
– А ти що, вегітаріанець ?
– Ні. Поки що. Але й може стану вегітаріанцем. Бо кожна істота жити хоче. Гей,
куцохвостий, де ти ?
– Я тут, – обізвався заєць тремтячим голоском. – Алея боюся. Бо твій товариш такий
самий, як відьмак Харлампій. Він мене з”їсть.
– Нічого собі ! Порівняв ! Та не з”їсть він тебе, не бійся.
– Не з”їм, не з”їм, – сказав Правоногий і тихо додав: – поки що.
Штукар дав йому стусана і сказав, що перестане з ним приятелювати, якщо він буде
такий жорстокий.
Ліс все густішав. І нарешті зайшли вони у дикі непролазні хащі. Заєць то біг вперед,
то знову до них повертався, бо хлопці за ним не встигали. Нарешті перед ними завидні-
лася кругленька галявинка, а на ній вони побачили невеличку скособочену хатинку.
– Далі я вже не йду, – сказав заєць та й побіг собі геть.
В хатинці ті палилося. З димаря дим здіймався вгору. І така туга налягла на хлопців.
Запахло раптом оселею, рідним домом. Штукар аж головою мотнув, щоб прогнати ті
видіння. Але, доки хлопці підходили ближче, на поріг вийшла сама господиня. І тут
всі видіння зникли. Правоногий аж присвиснув, бо й уявити собі не міг таке страховисько.
Куди там малюнки ! Куди там найстрашніші казки ! Гачком загнутий здоровенний ніс,
один зуб з рота стирчить, брови стріхаті, лице все в зморшках. Ну справжнісінька Баба
Яга.
– Фу, фу ! Християнським духом запахло. Сама здобич у руки йде. Ну, заходьте, заходьте.
– Добридень, бабусю, – привітався Штукар, бо Правоногому аж мову відняло.
– Ну, слово „добрий” в моїй хаті не вживається. Злого дня, злого ! А для вас цей день
то вже напевно злий буде, бо це ваш останній день.
– Ну, якщо так, бабусю, то може б ви нас хоч нагодували. Не гоже хлопців, та ще таких
молодців, як ми, голодними на смерть посилати.
– Гоже – не гоже ! Мені все гоже… Та заходьте вже. Дуже ти ввічливий. Бабусю, – каже !
Давно мене так ніхто не називав.
Зайшли хлопці в хату. Ледве пролізли у скособочені двері.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

six + ten =