Млин

10.

– Розумієш, я люблю її – і вона для мене найкраща.
– Замовкни ! А то я велю тебе вбити.
– Це ти можеш зробити хоч зараз і власноруч, або матір свою поклич, але я тобі кажу
правду.
І тут дівчина заплакала, гірко і невтішно. Аж Терешко розгубився.
– Ой, для чого тільки я на світ народилася ? Як же мені вирватись з тієї темниці та на
білий світ ?
– Послухай, Марусю, давай разом утечемо. Ти допоможеш мені, а я – тобі. Я одвезу тебе
до моєї матері. А там у мене два брати-красені, то може й котрому за дружину станеш.
– Ой, допоможи, хлопче, бо пропаду я тут. Послухай, Терешку, а може ти її забудеш ?
Подивися, яка я гарна і багата …
– Ні, Марусю, ні. Це – навіки … Ну, то як ? Тікатимемо удвох ?
– Ой, не знаю. Це майже неможливо.
– Отже, ти сказала – майже. То давай спробуємо.
– Добре. Тільки треба все продумати і роздобути у батька його перстень.
– Який ще перстень ?
– А той, за допомогою якого він чаклує.
– А як ти його роздобудеш ?
– Ще не знаю.
– Та й я ще мушу дещо у твого батька вивідати.
– Що саме ?
– Як розчаклувати ту дівчину, котра сім віків уже потворою ходить.
– А навіщо це тобі ?
– Допомогти їй хочу.
– А що ти за те матимеш ?
– Та нічого.
– А хіба так буває ?
– У нас буває, а у вас не знаю.
– Важка, парубче, твоя задача. Не знаю, чи й впораєшся. Мій батько дуже неохоче
відкриває свої таємниці. А зараз іди, лягай спати і відпочинь гарненько. Ні про що не
думай. Я сама тебе стерегтиму.
– Щоб мене дівчина пильнувала ? Не бути тому !
– Та вже роби, як я кажу. Я тутешні порядки краще від тебе знаю.
Лиш тільки Терешко повіки склепив, як до його дверей тихенько змія підповзла та й
почала до Терешка підкрадатися. Аж тут Морока, чи б пак, Маруся, раз – та й на хвіст їй
наступила.
– Ти це куди, матінко ?
– Цить, – зашепіла та, – а то батька розбудиш.
– І розбуджу, і скажу йому, що ти поночі до молодого хлопця закрадаєшся.
– Ти що, дочко, здуріла ?
– А от, здуріла чи ні, а батькові розкажу.
– Пусти мене.
– А принеси батьків перстень.
– Та навіщо він тобі ?
– То вже мій клопіт.
– Що, Терешка причарувати хочеш ?
– Сказала ж тобі, то вже моя справа.
– Добре вже, принесу, побався трохи, але ж гляди, коли довідається батько, то нам обом
перепаде. Ну, пусти.
– Гляди, одуриш – все батькові розкажу.
– Та що ти розкажеш ? Нічого ж не було.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − five =