Млин

8.
– Привіт !
– Фу ! Ти що, напахнився парфумами ?
– Та ні …
– Це він у своєму квітнику так просяк.
– А де твоя наречена ?
– От я зараз тобі дам наречену !
Данилко зірвася з місця.
– Та я жартую. Чого ти ? Уже й пожартувати не можна !
Оля увійшла майже з учителем. Була спокійна, охайна і впевнена, – як завжди: виб-
лискувала білістю і свіжістю.
„Певно, мені і справді все це наснилося … Ото дурний ! Подумав, що й справді …
Фантазер !” – думав Данилко.
– А де Семен Шкарада ? – запитав учитель.
– Захворів.
„Семен захворів !” – майже зрадів Данилко. Він ніяк не міг заспокоїтися. Хіба можна
радіти з того, що захворів твій товариш ?
„Семен захворів ! Значить … і зовсім нічого це не значить. Що, людині і захворіти не
можна ?”
– Грип у нього ? – допитувався вчитель.
– Та ні, у Семена якась невідома хвороба.
– Як це – невідома ?
– Так лікар каже. Семен весь немов сколотий якимись колючками.
Данилко сидів, як на цвяшках, з витріщеними очима і дослухався до тієї розмови.
– Колючками ? Якими колючками ? – занепокоївся вчитель.
– А хто його знає.
– Та це він, певно, лазив кудись та й наколовся, – засміявся хтось з хлопців. – Хіба ви
Семена не знаєте ?
Всі знали Семена, а тому ніхто особливо не дивувався. І вчитель почав урок. Та Данилко
не міг вже нічого слухати, а тим паче вникати в те, про що розповідав вчитель. Принцеса
тихо шепнула:
– Не крутися і будь уважний.
Піля уроків вони з Олею говорили про се, про те … і ні слова про нічні пригоди.
– Я дякую тобі за насіння, – сказав Данилко.
– Там не тільки насіння. Там корінці і цибулинки, і саджанці. Словом, вистачить для
великого саду. Ти ще не дивився ?
– Ні. Я ще не встиг. Я відразу до школи побіг. Але ж, Олю, у мене немає великого саду.
У мене лише маленький квітничок.
– Мама сказала, що в тебе незабаром буде великий сад і що все ще тобі пригодиться.
– Це Віра Іванівна так сказала ? – насмілився спитати Данилко.
– Так, моя мама. Тільки в класі про це казати не треба. Сам розумієш.
Коли Данилко повернувся додому, мама сказала:
– Тут нам запропонували взяти ще трохи землі, так зо два гектари. Земля, правда, не дуже.
Там, на пустирищі, ти знаєш. Я спершу було відмовилася. Навіщо нам та земля ? Та мене
переконали. Мовляв, у вас хлопець росте, квітами цікавиться, а може з часом сад
розведе … От я й погодилась.
– А хто це був ? Ну … хто землюпропонував ?
– Та я не знаю. Чоловік якийсь. Напевно, з сільської ради. Та ти не сумнівайся, ось і
документи, з печатками, як годиться, так що все гаразд. Тільки чи дасиш ти раду ? Ти ж
ще малий. І школу щоб не занедбав.
– Ой, мамо, я такий щасливий ! Дам я раду. Не відразу, звичайно. Я буду вчитися. І школу
я не занедбаю. От побачите.
І поцілував маму у щоку. А сам задумався, з чого йому почати. Напевно, треба обгородити
свій сад – Данилко інакше і не називав свою ділянку – треба обгородити якимсь

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 2 =