Млин

12.

– Треба з вікового дуба палицю вирубати, тією палицею сім кіл навколо її хижі
намалювати. І хай вона по тих колах сім раз свою хижу обійде – та проти сонця, та проти
сонця. Ото й стане такою, як була сім віків назад.
– Добре. А тепер скажи, чи є в цьому замку живі істоти, окрім нас і сторожі, ті, що
зачакловані моїм батьком ?
– Звісно, є. Всі дерева у вашому саду колись людьми були. Кожна брила, кожна колона –
це все живі істоти, зачакловані батьком.
– Як їх розчаклувати ?
– Доторкнися до кожного оцим перстнем.
І почалася робота. Незабаром весь замок наповнився людьми. Вони не могли повіри-
ти у свій порятунок і дякували рятівникам.
– А тепер скорше до Чахлика, – сказав Терешко, – треба бідну дівчину Василину та її матір
визволити.
– Ти що, здурів ? Та ми ж пропадемо.
– Ну, ти собі, як хочеш, а я мушу йти.
– Що ти за чоловік такий ? Все ти мусиш, все повинен.
– Інакше не можу.
– Дивно, але й мені чомусь захотілося роботи щось добре на землі.
– Видно, окрім вроди, маєш-таки й добре серце.
– Стривай. Ще треба …
І дівчина знову підкинула перстень на долоні.
– Що накажеш, володарко ?
– Несхибну шаблю, що рубає без промаху.
І зблиснула в її руках шабля.
– На, – протягнула вона Терешкові, – вона тобі пригодиться. Це єдина шабля, від якої
може загинути Чахлик.
– Я не дуже до шаблі, – зізнався хлопець. – Я більше до пісень.
– Ти їй тільки накажеш – вона сама рубатиме. А ще, – дівчина звернулася до страхо-
виська, – нам потрібна колісниця, запряжена драконами.
І колісниця тут-таки й з”явилася.
– А ще … щоб від того замку і сліду не залишилося.
– Я не впевнений, чи я добре зрозумів мою володарку.
– Щоб сліду від замку не залишилося, – повторила дівчина. І до Терешка:
– Поїхали.
Собаки слідом за ними ув”язалися. Та де там ! Колісниця майже летіла. Полум”ям пашіли
пащі драконів, відлякуючи все живе.
Зустрічати їх вийшов сам Чахлик. Він, певно, гостей вже не чекав, але, побачивши
такий повіз, подумав, що ще хтось поважний до них приїхав. Увійшли в хату. А тут – сили
тієї нечистої – видимо-невидимо.
– Рубай, – тихо наказав Терешко шаблі. Шабля запитально зависла в повітрі.
– Он того, – показав Терешко на дванадцятиголового змія-жениха, обіч котрого сиділа
бліда Василина.
І почали падати одна по другій всі дванадцять голів. А коли злетіла остання голова, із
зміїної шкіри вийшов хлопець-красень і кинувся до Терешкових ніг:
– Спасибі тобі, добрий юначе, що врятував мене від злих чарів. Вік би мені в такій
страшній подобі ходити.
– Хрестися ! Скорше хрест на себе поклади, щоб зла личина тебе не дойняла.
І до шаблі:
– А тепер того, – і показав на Чахлика. І Чахлика нестало, – таки прийшла до нього смерть,
бо тільки від тієї шаблі міг він загинути.
– А тепер он того, – і показав на Чорнохвата. Морока жахнулася:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + 18 =