Млин

19.
– Тоді й весілля.

А невдовзі по весіллі був відкритий цирк. Літала Баба Яга на помелі, Харлампій
на кочерзі і запрошували всіх на виставу. Звичайно, Харлампій був не справжній, зате
Баба Яга – справжнісінька. В цирку ставили цю казку. І коли глядачі розходилися, то
казали, що кращої казки і на світі нема. А як ця казка Вам ? Чи сподобалася ?

МАКСИМКО В КРАЇНІ КАЗОК

(Для хлопчика Максимка. Поділися, Максимку, казкою
зі своїми друзями – нехай і їм буде цікаво).

Жили собі чоловік та жінка. Обоє гарні та розумні, все у них до ладу та до прикладу. І
народився у них хлопчик. І назвали вони того хлопчика Максимком. Максимко – то й
Максимко: як хотіли, так і назвали. Ріс той Максимко здоровенький та міцненький,
нівроку, а тато з мамою вже так любили свого маленького синочка, вже так тішилися з
кожного його успіху, що й не сказати. Ось хлопчик уже навчився ходити, ось вже й
говорить, ось вже й букви складати береться – з усього для батьків потіха. Коли
хлопчикові виповнилося п”ять років, батьки при потребі стали іноді його самого вдома
залишати, наказуючи:
– Ти ж, Максимку, гляди: двері нікому не відчиняй та здому нікуди не йди.
Та хлопчик і сам те знав, не маленький.
Одного разу, коли батьки пішли кудись і залишили Максимка самого, занудився він
та й став ходити по кімнатах, роздумуючи, чим би себе розважити, доки батьки
повернуться. Ходив він отак, ходив та цікавим оком заглянув у комірчину:
а що там ? Спершу він в тій комірчині нічого цікавого не побачив: відра, торбинки з
мукою, крупами та цукром. Що в тому цікавого ? Та раптом увагу хлопчика привернули
маленькі дверцята. Вони були зовсім непомітні, в самому кутику. Максимко, здається,
ніколи раніше їх не бачив. Але де б їм тут взятися ? А що ж за ними ? Максимко
спробував відчинити … Ура ! Відчинилися ! І хлопчик аж очі примружив від яскравого
світла і дзеркал, що були у великій кімнаті, до якої він несподівано потрапив. Максимко
стояв посеред кімнати і роздивлявся довкола. Ніяких меблів тут не було, самі лише
дзеркала. І в тих дзеркалах відбивалася маленька Максимкова постать. І йому здавалося,
що в кімнаті він не один, а багато хлопчиків, і всі вони схожі на нього. Та Максимко вже
знав, що таке диво роблять дзеркала. Він зовсім не боявся і з цікавістю ходив по кімнаті і
заглядав в кожне дзеркало. Він тільки дивувався: чому це досі Максимко тут ніколи не
був ? Як таке могло трапитися ? І чому це мама ніколи нічого не говорила, що в них є ще
одна кімната ? Не могла ж вона про неї не знати. Але Максимкові розмірковування раптом
обірвались: в кінці кімнати хлопчик помітив ще одні двері – широкі і міцні. Вони були
виковані з якогось металу, оздоблені золотими візерунками. А ще по них були літери,
можна було вчитися читати. Максимко хотів було прочитати, що там написано, але це
було важко зробити, бо всіх літер він ще не знав і не вмів доладу їх складати. Зате
Максимко спробував відчинити ті загадкові двері, та вони були замкнені.
– Шкода, – сказав хлопчик, – так цікаво, що там за тими дверима.
Він ще поторсав за клямку – ні, зачинено. І раптом хлопчик почув за дверима кроки.
– Ой, – злякався Максимко, – ще хтось насварить мене, що я ходжу попід чужі двері. А
чому, власне, попід чужі ? Ці двер в їхньому будинку – значить, вони їхні.
Кроки стихли, і за дверима почувся спокійний і лагідний жіночий голос, ну, зовсім такий,
як у Максимкової мами, коли вона йому перед сном казки розказує. А може, він спить і
все це йому сниться ? Максимко ущепнув себе. Ні, не сниться. А там за дверима вже
вдруге запитували:
– Хто там ?
І хлопчик відважився:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ten − 8 =