Млин

15.

А тим часом старший брат підступився до Орисі:
– А ти от що, молодице: Терешка однаково не вернеш. Він так сказав, що тобі повну волю
дає. А ще він сказав, що хотів би, аби ти за мене заміж вийшла.
– Ні, він сказав: за мене щоб вийшла, – підступився і собі середульший. Та й почали вони
битися. Подивилася на те все Орися, плюнула та й пішла геть. Прийшла додому, сіла й
плаче. Знала вона – брешуть брати. Але не знала вона, де зараз Терешко. Може, лежить
він десь, хворий та недужий, може, кличе до себе її, Орисю … а може, вже і в живих
нема … Та й ну ще дужче плакати.
А ж зирк – пташина якась у віконце влетіла. Сіла вона на підвіконні та й почала
людським голосом про Терешка розповідати. Слухала її Орися. Дивувалася і слухала, а
потім і каже:
– Ти, пташино, почекай, я хутенько зберуся та й піду з тобою.
– Не велено мені тебе з собою брати. Я лише вістунка. Розказала тобі та й мушу назад
летіти. А ти ж крил не маєш, за мною не встигнеш.
– Правда твоя, – сумно зітхнула Орися, – от, якби я крила мала, то злетіла б я до свого
милого. Але скажи йому, що я вирушаю в дорогу: іду його шукати. Однаково, коли тут
залишуся, брати мене зі світу зживуть.
Полетіла пташка-вістунка, а Орися стала в дорогу збиратися. Та й що там того
збирання ! Поклала в торбину чисті сорочки для Терешка та й собі сяку-таку одежину,
хлібину та дрібку солі, попрощалася з батьками та й пішла.
– Головне те, що він живий. А вже я його знайду, – казала сама собі Орися.
Йде вона день, йде другий, а на третій день сіла спочити на галяві, бо вже таки
добряче притомилася. Коли дивиться – аж баба якась іде.
– То, певно, баба Яга, – подумала Орися, – бо не може такого бути, щоб людина та таку
страшну подобу мала.
Злякалася Орися, та виду не подає.
– Здорова була, дівчино !
– І ви здорові будьте, бабусю !
– Чи не пригостиш мене хлібом зі сіллю ?
– Чому ж ні ? Хліба і солі у мене вистачить. Сідайте ось поруч та пригощайтеся.
– А куди твій шлях проліг ? Чи далеко ?
– Ой, і сказала б я вам, бабусечко, так сама не знаю. Йду я чоловіка свого шукати, що
Терешком зветься. Чи не бачили де бува ?
– Бачила, бачила, – загадково посміхнулася стара.
– Та ти не бійся мене: я не причиню тобі зла. Та ходім лишень до мене – моя хижка он
там, недалечко. Ти спочинеш, підкріпишся теплою стравою та й про Терешка твого
поговоримо.
Прийшли. Орися, хоч і була вкрай втомлена, кинулася старій допомагати. Та баба
спинила її:
– Ти сядь та спочинь.
– Та де ж пак, щоб я сиділа, а ви поралися.
– Тепер я бачу, що недаремно тебе Терешко за дружину взяв. Гідна йому дружина, бо
і він в тебе не ледачий.
– Мені б тільки його знайти, бабунечко.
– Знайти – то діло не хитре. Але подумай, чи допоможеш ти йому. Твій чоловік добру і
небезпечну справу задумав. А ти будеш йому тільки руки в”язати, бо й за тебе
переживатиме, щоб з тобою чого не трапилося.
– А може ж таки …
– Ні, дитино, в такім ділі краще йому бути без тебе. Та й розминутися ви можете – світ
широкий, і злих людей у ньому вистачає. Ти от що: поживи поки що у мене. Роботи

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 − sixteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.