Млин

11.

– Не хвилюйся, я вже знайду, що розказати.
– От морока !
– Ото не треба було мені ім”я таке давати. А тепер і маєте !
– Та добре вже, пусти.
На ранок розбудила дівчина Терешка.
– Вставай, та скорше і – в дорогу, поки моїх нема.
– А де ж вони ?
– У гості до Чахлика пішли.
– До якого ще Чахлика ?
– А ти хіба не чув ? Та до того, що чахне, чахне і ніяк не помре, бо безсмертний. Правда, є
одна така шабля, що може його вразити, але та шабля під землею схована.
– Так що там у того Чахлика ?
– Та він сина свого женить – змія дванадцятиголового.
– А на кому ж він його женить ?
– Ет, не питай … Дівчина така є – Василиною звати. Там така гарна, що й не сказати.
– А чого ж вона за того змія заміж іде ?
– Бо мусить.
– А чому мусить ?
– Бо той змій полонив її матір. От, щоб її врятувати, мусить.
– Та що ж це у вас тут таке ? Саме тільки зло.
– А що вдієш ? Та нам ніколи, треба поспішати. Дивись, що я дістала, – і показала батьків
перстень.
– А це ще що за морока ?.. Ой, пробач.
– Це перстень, за допомогою якого батько чаклує.
– А як ?
– Я й сама до ладу не знаю.
– Давай пробувати.
– То давай.
– Аж страшно …
– Ну, насмілимося.
– Що ж з ним робити ? Дивися, тут якийсь камінчик. Бач, як виблискує. Ану, поверну я
його. О, дивися, повернувся.
Не встиг Терешко промовити й слово, як блискавка по небу затанцювала, а потім ударив
грім – аж земля затремтіла.
– Припини негайно. А то батько зараз-таки здогадається.
Терешко пробував далі. Він одягав перстень на палець, потім знімав – нічого. І
раптом, ніби бавлячись, підкинув його на долоні. І тут, як з-під землі, страховище
з”явилося: голова, як цебрик, та кустрата, та оката, на лапах – пазури, як ножі, а на
хвості – змії з вогненними язиками.
– Що накажеш, володарю ?
– Та бий тебе сила Божа, щоб я твоїм володарем був !
І Терешко перехрестився. Страховисько тут-таки і в землю пішло.
– Е, так у нас нічого не вийде. Дай-но я, – рішуче взяла перстень дівчина і підкинула на
долоні. І знову з”явилося страховисько.
– Що накажеш, володарко ?
– Негайно розчаклуй ту дівчину, що сім віків потворою живе. Верни їй колишню вроду і
молодість.
– Не можу.
– Як це не можеш ?
– Бо я не можу роботи добро.
– Тоді скажи, як її розчаклувати.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

thirteen + 17 =