Млин

3.
Міг і не питати. Він і так це знав. Вона засміялася і сказала:
– Ні, я – Оля.
Голос у неї був дзвінкий і співучий. Такого голосу не мала жодна дівчинка в класі.
– Ти мене не бійся. Я знаю, що ти принцеса, але я нікому не скажу.
Дівчинка-принцеса засміялася.
– Я не боюся. Чудний ти якийсь.
Минав час, а дівчинка ніяк не хотіла зізнаватися, що вона – принцеса. Очевидно, не
вірила йому, Данилкові. А сьогодні він приніс їй свою найкращу троянду, котру мріяв
подарувати принцесі. Іншій дівчинці він би посоромився подарувати квітку: однокласники
засміють. Але це була не якась там інша дівчинка, а принцеса, нехай навіть Оля. А чого ?
Принцеса Оля. Дуже навіть гарно.
Дівчинка зашарілася.
– Ой, це мені ? Яка гарна троянда. Я такої ще ніколи не бачила.
– Я придумав її для тебе.
– Для мене ? Дякую. Тільки шкода, що ти її зірвав. Нехай би собі цвіла.
– У мене ще є. У мене їх багато.
– Ой, це, мабуть, дуже гарно, коли багато.
– Гарно. Ще й як гарно. Я колись тобі покажу. Скажи … а в твоєму палаці ростуть квіти ?
Оля засміялася.
– Перестань. Нема у мене ніякого палацу. І квітів теж нема. Ми з мамою недавно сюди
переїхали. Тут у нас ще нічого нема. А у бабусі моєї, де ми досі жили, о, там багато квітів.
Але таких троянд і в неї нема. А пахне ж як ! Її треба у воду, щоб не зів”яла.
Знайшлася пластикова пляшка. З неї зрізали верх і набрали води.
– Отак їй буде добре, – раділа Оля, обережно ставлячи у воду квітку.
„Любить квіти, – радісно думав Данилко. – Я ж казав, що вона …”
Але тут його викликали до дошки. Ішов урок математики. Хлопчик зовсім не був готовий
відповідати. Раніше б що ? Анічогісінько ! А тепер – двійка ! Жах !
„Вона подумає, що я і справді якийсь олух. Ні, так далі не можна. Треба, як мама каже,
братися за розум. І я візьмусь. А що я, гірший за других чи що ?”
Данилко сів за парту з опущеними очима. Раніше йому ніколи не було так соромно. Оля
співчутливо шепнула:
– Не сумуй …
Данилко ще більше почервонів.
На перерві дівчинка спитала:
– У тебе що, з математикою негаразд ?
– У мене з усім негаразд.
– Я могла б тобі допомогти.
– Дякую. Я просто ледачий. А допомогти …
У нього радісно забилося серце.
– Я буду тобі дуже вдячний. Бо я все запустив.
– Мені це не важко.
Після уроків Оля хотіла взяти свою троянду, та … Троянда лежала на підлозі, знівечена,
зі зламаним стовбурцем. Здавалося, вона просила у когось допомоги. Але хто їй міг допо-
могти ? Данилко і дівчинка з жалем дивилися на зламану квітку. Оля заплакала. Данилко
просто не міг бачити її сліз.
– Не плач. Я тобі ще принесу.
– Ні … я хочу цю. Вона була така гарна. Вона була … моя.
– Інша теж буде твоя. У мене для тебе цілий квітник. Хоч кошик можна набрати. Не плач.
– Хай би і ця була.
Дівчинка плакала. Її сльози падали на знівечену квітку. Неподалік зупинився Семен –
найбільший розбишака в їхній школі. Він стояв і злісно посміхався.
– Жених і наречена, картопля печена !

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × 3 =