3.

– І принцеса ?
– І принцеса. А як же без принцеси ?
– От якби хоч краєчком ока заглянути у вашу країну.
– Але у нас і всякі страховини бувають. Скажімо, вовк, що хотів з”їсти Червону шапочку
з її бабусею, а ще відьми всякі. Ти не боїшся ?
– Ні, не боюся, бо всі казки завжди закінчуються добре. Адже Червона шапочка
залишилася жива.
– Звичайно. Вона і зараз живе у нашій країні.
– А Ви б не могли попросити ключ у вашої королеви, щоб відчинити мені двері в країну
казок ?
– Спробую. Та не знаю, що з того вийде. Розумієш, Максимку, в нашу країну хоче
потрапити страшний дракон Неук. Він хоче зруйнувати всі казки, щоб діти їх не знали і
ніколи не читали.
– От злюка ! А хіба у вас, ну, у вашій країні казок нема лицарів, богатирів, козаків, щоб з
тим драконом впоратися ? Я пам”ятаю, мені мама читала про Івана – селянського сина,
так він …
– Знаю, знаю. І він живе у нашому королівстві.
– А Котигорошко ?
– О, я бачу, ти багато казок знаєш. Всі, Максимко, безсилі. Дуже вже він страшний, той
дракон.
– Стривайте, – оченята у хлопчика засвітилися радістю. – А в країну казок можна увійти
лише через оці двері ?
– Так, тільки через оці двері. А ще через книжки.
– А хіба дракони вміють читати ?
– Думаю, що ні. Та й ім”я у нього – Неук.
– Я придумав. Сюди я потрапив з нашої комірчини. Я попрошу маму, щоб вона начепила
на двері від комірчини велику колодку. От дракон і не пройде.
– Смішний ти хлопець. Хіба ж таке страховисько може зупинити колодка ?
– Мабуть, що не зможе … Що ж тут придумати ?
– Ну, ти думай, а я тим часом до королеви піду: а раптом тобі поталанить.
Віконце зачинилося. Максимко залишився чекати. Не встиг хлопчик пильно
розглянути всіх літер, викарбованих на дверях, як двері раптом відчинилися – і на порозі
стала бабуся-казкарка.
– Ходімо швидше, – сказала вона і, взявши Максимка за руку, повела у країну казок.
А там … Максимко був наче у дивовижному сні: назустріч йому повиходили всі казкові
герої, про котрих він дивився мультики або читала йому мама. Максимко просто-таки не
встигав з усіма вітатися, у нього розбігалися очі. Кіт у чоботях поважно розгулював, а
Івасик-Телесик пригощав його рибою, яку він встиг наловити, доки не надурила його баба
Яга. Маленька Дюймовочка танцювала з Ельфом. Котигорошко все хотів помірятися
силою з Іваном – селянським сином. Кирило Кожум”яка м”яв свої дванадцять шкір …
Кого тут тільки не було ! Максимко навіть про принцесу забув, та бабуся-казкарка йому
нагадала:
– В королівському палаці на тебе чекає королівна Дарина, або, як ви звикли казати,
принцеса.
І вони попрямували до королівського палацу. Максимко чомусь уявляв собі принцесу
зовсім дорослою, в пишній прегарній сукні, в оточенні прислуги. А вона ходила собі по
доріжці і з срібної лійки підливала квіти. Побачивши Максимка, королівна зупинилася і
подала йому руку.
– Не треба офіційності. Давай будемо просто друзями. Мене звати Дарина.
– З радістю, панно Дарино.
І засоромився, аж почервонів, бо не знав, як треба називати принцесу.