16.
Хлопці засміялися.
– А зараз … ходімо трохи пройдемося та подивимося, чи не знайдемо тут якого шевця:
два правих черевики замовити, бо мої вже зовсім розлазяться. Може ж таки менше
візьме, ніж за дві пари, тим паче, що черевики на ліву ногу мені викидати доведеться.
Хоча грошей у мене – як кіт наплакав. У тебе там нічого не завалялося ?
– Та щось докину. Ходімо.
Ходили хлопці, ходили, на дива всякі дивувалися, на красунь усяких надивилися,
аж розум туманів. Та й красуні на них цікавим оком поглядали. Та хлопці що ? Обдерті,
обшмульгані. Чи не диво ? Ото й дивуються дівчата: звідкіля тут такі взялися ? А
Правоногий тільки й те, що паленів та погляд відводив. Дарма, що в нього обидві ноги
праві, та ще ж і черевики драні, майже босоніж ішов.
– І як це ми у чаклунки не попросили для себе сякої-такої пристойної одежі та взуття ? –
сказав Штукар.
– Та соромно якось. Вона ж дівчина, хоч і чаклунка. Та й не по-казковому це зовсім.
Буденно якось.
– Соромно ! А тепер ще більший сором: у тому велелюдді ходити такими обідранцями.
Сяк-так допиталися до шевця. Швець був літній уже чоловік. Сидів собі, якусь пісень-
ку мугикав та весело молоточком постукував.
– Добридень Вам, – привіталися хлопці.
– І Вам день добрий.
– Чи не погодилися б Ви зробити отому молодцю пару черевиків ? – запитав Штукар.
– Та чому ж і не погодитися, коли у мене ремесло таке ?
– Та й почім у Вас Ваша робота ? Бо може у нас і грошей не вистачить.
– Як не вистачить, то я й задурно зроблю. Бо такий вже я швець. А Ви, видать, з далеких
країв будете, що так обносилися ?
– Ой, з далеких, пане шевче, дуже з далеких.
– То давай, парубче, будемо мірку знімати, аби черевики добрі вдалися, такі, щоб ноги
самі до танцю просилися.
– Чекай, пане шевче … – продовжував вести переговори Штукар. – Тут справа не зовсім
звичайна. Цьому хлопцеві треба два правих черевики.
Швець посміхнувся.
– От дива ! Щойно вчора один хлопець десь приблизно твоїх літ замовив у мене два
лівих черевики.
Тут уже обізвався і Правоногий, а очі у нього засвітилися радістю.
– Скажи, чоловіче добрий, а коли той лівоногий за своїми черевиками до тебе прийде ?
– От завтра і прийде. І ти приходь. Роботи я нагальної не маю, то й твої черевики зроблю.
– Тільки, якщо він раніше прийде, то хай неодмінно на мене зачекає. Він мені конче
потрібний. Так йому і скажіть.
– То й скажу. Хіба мені важко ?
Пішли хлопці. А швець ще довго замислено постукував своїм молоточком, дивую-
чись на цей світ, бо чого в ньому тільки не траплялося.

Ледве знайшли хлопці свою оселю. Прийшли – а там на них слуги з замку чекають.
Принесли їм і напитків, і наїдків всяких, і одягу, і взуття. Глянув Правоногий – і
посміхнувся: черевики були і правий, і лівий.
– Забула, – сказав він. – Хоч і чаклунка, а все ж забула.
– А може й не забула. А може передбачила, що в тебе завтра вже будуть і ліва, і права
ноги.
– Може й так. Побачимо.
Хоч і потомлені хлопці були, та Правоногий так і не заснув тієї ночі. Чекав вирішального
для себе дня. А сонце чомусь все не сходило та й не сходило. Наче дражнилося. Але ранок