11.
– Зараз, бабусю. Тільки спершу роботу нашу прийміть та помилуйтеся тепер на вашу
оселю.
Вийшла Баба Яга і аж руками сплеснула.
– От догодили ви мені ! От потішили ! Ну, ходіть вже обідати. А про мене ви даремно
теревені правили. Я хоч і не належу до добрих, але зла великого не роблю. Ну там поля-
каю кого трохи, поморочу, ну, блуд на кого нашлю. Блукає чоловік по хащах, а я собі з
того сміюся – все ж сяка-така розвага для старої.
– А хто нахвалявся мене з”їсти ? – з докором сказав Правоногий.
– І ти повірив ? Та це я так, для гостроти відчуттів.
– А скажіть-но, бабусю … – обізвався Штукар. – От ви тут так жаліли чаклунку добра і
краси.
– Ой, вона, ягідка моя, десь там у Харлампія у неволі мучиться, – знову заплакала Баба Яга.
– Ну, сльозами тут не зарадиш, – сказав Штукар. – Їй допомогти треба.
– Допомогти ? А як ? Харлампій і близько нікого до свого замку не підпускає. Стереже її,
як зіницю ока.
– Найперше розкажіть мені, де той замок Харлампія.
– Ти туди хочеш іти ?
– Та хотів би. Хоч глянути на те відьмацьке кубло.
– Ой, сину, не йди. Харлампій тебе зі світу зведе.
– А я, бабусю, живучий.
– Дивуюся я вам: до всього вам діло. От хатинку мені полагодили, хоч я і Баба Яга,
персонаж, можна б сказати, негативний. І про крихітку мою клопочетеся. Але не йдіть
туди, там – загибель.
– А ви все ж розкажіть, – наполягав Штукар.
– Ото біля озера потічок тече. Якщо йти проти його течії, то дійдеш до гори, звідки той
почіток початок бере. Та гора дуже крута, ніде тобі схилу ніякого. На тій горі і стоїть
замок Харлампія, а на ньому і вежа, де Харлампій свою полонянку тримає. Вона звідти
вирватися не може, бо він ту вежу заклятим словом зачинив. Ніхто того слова не знає,
ніхто ту вежу відчинити не може.
– А ви, бабусю, те слово знаєте ?
– Я …
– Знаєте, знаєте ! По очах бачу, що знаєте. Така розумна жінка, та щоб не знала !
– Так, я розумна. От мій розум і каже мені, щоб я того слова тобі не відкривала.
– Ну так. Це вам підказує розум Баби Яги. А що каже ваше людське серце ? Адже мусить
воно у вас бути. Це воно витискало сльози з ваших очей.
– Ой, хлопче, і не знаю, як мені бути.
– Тоді ваша улюблениця буде в полоні. Тоді незабаром на світі зникне добро. І нікому
більше в голову не прийде полагодити вашу хатинку.
– Ну, слухай. Тільки – нікому. Коли підійдеш до вежі, треба сказати так: „Від сходу сонця
і до заходу, від заходу аж до сходу немає більшої сили за моє слово. Вежо, відчинися !”
– Дякую вам, бабусю. То ми вже підемо.
– Побули б ще хоч день. Я вже до вас якось звикати стала.
– Ніколи, бабусю, мусимо йти. Як то їй там ? У неволі день роком здається.
– Стривай, – зупинила Штукаря Баба Яга. – На ось тобі мій пояс. Опережешся ним –
і ніяка сила тебе не здолає: ні вогонь тебе не ушкодить, ні спис, ні шабля, ні стріла, ні
інша яка зброя.
– От спасибі вам. А скажіть, ще одного такого пояса для мого товариша у вас не
знайдеться ?
– Ні, другого такого пояса у мене нема. Але дам я йому свою хустку.
– Ще чого ! Хустку ! Я що, баба ? – обурився Правоногий.
– От бачиш, – образилася Баба Яга. – Він ще й не дослухав, а вже приндиться.
– Мовчи, дурню, тільки дякуй красненько, – тихо сказав Штукар.