2.
– Є в запасі мука,
Та ще й біла така.
Але млин – то є річ.
Там на день чи на ніч,
То ще б можна. А на зиму …
Ні, таке не припустимо …
Загукали онучата:
– Нащо нам тоді санчата,
Коли снігу нема ?
– Та й і лижі дарма
Я купив собі ще зліта.
Що без снігу та зима ?
Бабу з дідом ублагали
Млин позичити зимі.
А на ранок повставали
Й здивувалися самі.
Меле зима сніг,
Сипле всім до ніг.
Стільки снігу випало –
Все село засипало.
А в хаті чистенько,
А в хаті тепленько,
Пахне хлібом і борщем,
А ще свіжим калачем.
Бабуся пиріжки пече,
А дідусь казку тче,
Узорами вишиває,
Внукам розповідає.

ТЕРЕШКО ТА ЙОГО БРАТИ

Жили собі чоловік та жінка , та було в них три сини. Старший – ставний та гарний, як
сонечко ясне, середній – ставний та білолиций, як ясний місяць. А що вже сильні та
вправні, то других таких і не знайти. А от з меншим, з Терешком, батькам не поталанило:
хирлявий якийсь уродився, на силі не дужий та й вродою Бог його обділив. Та зате
розумом не скривдив. Та ще вдачу хлопець мав добру та голос гарний. Не просто собі
гарний, а такий, що, коли заспіває, то й вітер віяти перестає – заслухаєшся.
Радіють батьки за старших синів та за меншого журяться – звісно, батьки.
От виросли хлопці. Настала пора їм пару собі шукати. І сподобалася обом одна
дівчина на ймення Орися – гарна та багата. А що вже добра та розумна – то й комашини
не скривдить, і слово знає кому яке сказати.
От надумали старші брати Орисю сватати.
– От підемо до неї, силу і вправність покажемо, а вже вона, кого з нас вибере, то так і
буде – той за чоловіка їй стане.
Звісно, кожен з них надіявся, що дівчина його собі в пару обере. А про меншого брата
і не згадали. А що про нього згадувати, хирлявого та на силі не дужого, що на горе собі і
вродою не вийшов.
Прийшли до дівчини, викликали її з хати, а за нею і батьки її повиходили. Стали перед
ними хлопці силою та вправністю своєю хизуватися. Подивилася Орися, подивилася – та
й пішла собі до хати, ні слова братам не сказавши.
А меншому дівчина також до душі прийшлася, та де вже йому з братами мірятися !
Коли настала ніч, літня та тиха, вийшов Терешко, став собі над річкою та як заспіває: