18.

– Спочинемо, а завтра і поїдем. За матір”ю та за батьком серце зболілося. Та й за ними,
за братами … хоч які вони б не були, однак серце болить. Брати ж мені …
Другого ж таки дня поїхали в Терешкове село. Кіньми їхати – не пішки йти –
швиденько й добралися. Все село дивилося та дивувалося: що це за такі поважні гості до
них їдуть. Батьки почули – аж на дорогу зустрічати вийшли. А брати, коли дізналися, то

полякалися та й поховалися. А Терешко на подвір”я в”їжджає, батька-матір вітає, рідним
порогам кланяється:
– Дякую вам, рідні пороги, що повернувся я з дороги. А де ж то мої брати ? Щось я їх не
бачу. Гей, виходьте, хлопці ! Гляньте-но, яких я вам наречених привіз.
Брати боязко так повиходили та й у ноги Терешкові так і попадали.
– Не губи, брате !
– Прости нам, Терешку !
– Вік тобі служитимемо.
– І золото віддамо.
– Відшмагати б вас, хлопці. Знаєте, отак, як іноді шмагають декотрі батьки дітей
неслухняних, та не хочеться при дівчатах соромити.
– А що це за дівчата, Терешку, такі гарні ? Особливо он та … – спитав старший брат і з
Ганни очей не зводить.
– А як на мене, то он та, – тихенько зашепотів середульший, дивлячись на Марусю.
– Пробуйте, – тихо сказав Терешко. – Може й підуть за вас, дурнів, заміж. Бо красою і
силою ви таки вдалися.
– Я згідна, – сказала Ганна, – якщо будеш мене у всьому слухатися.
– Я вийду за тебе, – сказала і Маруся, – якщо хоч крихітку будеш схожий на свого
Терешка.
Весілля гуляли в один день. Все село було на тому весіллі.
Дивувалися люди:
– І що то за розумний той Терешко !
– І як це у нього все так до ладу виходить !
– І як це йому вдалося своїх непутящих братів у люди вивести ?
– І хто це сказав, що Терешко буцімто негарний та на силі не дужий ? Он який красень !
Чи й не кращий за своїх братів.
– А таки кращий.
– А молоді ж які !
– Молоді й справді гарні.
– Ох, і весілля ! Зроду на такому бувати не доводилося.
Після весілля всі зажили в щасті і в згоді. У свята разом у котрого-небудь із братів
збиралися. Жили дружно, по-родинному, тому й радість жила у кожній хаті.