Розкажу казку

23.
Але ж не можемо ми зловживати вашою гостинністю.
– Добре, – знехотя сказав король. – Ми порадимося, як гідно вас відпровадити.
Сказав так, а сам задумався.
„Що ж я скажу Марієтті ? Це буде крику і плачу на все королівство. А я терпіти не можу
жіночих сліз. От що хочеш, те й роби. А сором який ! Всі ж вже не сумнівалися, що буде
весілля. Марієтта сама винна. Вона і не збиралася робити з того таємницю, бо була надто
впевнена в собі. А тепер що ? І не збрешеш, що принцеса чи я його не захотіли. Не
збрешеш, бо весь двір бачив, як ми перед ним запобігали. От халепа ! І не знаєш, як тієї
халепи позбутися. Хоча … от я таки і справді мудрий – здається, придумав ! – король аж
посміхнувся. – З ним же може що-небудь трапитися. З усяким може трапитися нещастя.
Тоді б ми його пишно поховали, поплакали б навіть. О, принцеса Марієтта пролила б
море щирих сліз, в тому я не сумніваюся. І це всім зрозуміло – наречена. Їй би співчували.
Все. Вирішено. Так і зробимо. Принцесі – ні слова”.
Був оголошений прощальний бал, на котрий мали запросити всю команду. Тільки
принцеса нічого не знала. Навіщо їй було те знати, коли цей бал не мав відбутися ? В ніч
перед балом мав загинути Андрій. Його мала вкусити змія. Таке лихо ! Зробити це було
дуже просто. Хлопець завжди спав з відчиненими вікнами. Вікна виходили в сад. Коро-
лівські слуги пустили змію через вікно, а там вона вже сама знала, що їй робити, на те
вона й змія. Слуги пішли собі геть, ніби вони до того непричетні. Змія вже майже
перелізла через вікно, та чомусь зупинилася, наче задумалася, чи треба їй туди лізти. І
тут з-за дерева вийшла Хейла і спритним рухом доторкнулася до змії плавником акули.
Змія повисла на вікні. Тоді Хейла вхопила її і вбила, вдаривши об стіну, і, ще не вірячи,
що вона мертва, розчавила її своїми черевиками. Аж піт зросив чоло дівчини. Такого їй
ще ні робити, ні навіть бачити не доводилося.
Хейла відчувала якимсь чуттям, котре поки що не відоме людям, що її коханому
загрожує якась небезпека. Що саме йому загрожує і звідки, того Хейла не знала. Вона
вже кілька ночей була насторожі. І от таки допильнувала. Що ж робити далі ? Хейла
поспіхом перелізла через вікно і поторсала Андрія за плече.
– Прокинься, – сказала тихо. Побачивши в пітьмі Хейлу, Андрій подумав, що це йому
сниться. Він розплющив очі, але Хейла не зникала. Вона все ще стояла перед ним.
– Невже не сон ? Хейло, як ти сюди прийшла ? Тут скрізь сторожа.
– Любляча дівчина все може. Але дивися – і це теж не сон. Он змія, я її здолала. Вона
мала тебе вкусити.
– Змія ? Звідки вона взялася в королівському садку ?
– Я бачила, як її принесли двоє слуг і пустили в твоє вікно, а самі повтікали. Я встигла її …
– Хейло, але ж це страшенно небезпечно.
– Зараз і мені лячно. А тоді я про те не думала.
– Хейло, люба, іди, щоб тебе не спіткало лихо.
– Як я маю тут тебе лишити ?
– Іди, моя Хейло. Ти мене врятувала. Більше мені не загрожує вже нічого, принаймні
сьогодні. А завтра, думаю, мене вже тут не буде.
– Повертайся до моря. Тут зло. Я його відчуваю, а ти ні. Я боюся за тебе.
– Іди, Хейло, не бійся.
– Раніше я тільки боялася, аби ти не покохав іншу, а зараз я боюся, аби тобі ніхто не при-
чинив зла. Якщо ти її любиш, то … будь з нею. Аби ти тільки був щасливий.
І Хейла заплакала. І сльози у неї були зовсім не зелені, а звичайні, такі, якими плачуть всі
дівчата на світі, котрим щось болить.
– Хейло, я її не люблю і з нею не буду. Я люблю тільки тебе і буду тільки з тобою. Дай
нам лише вирватися звідси. А знаєш, Хейло, мені снилося, що ти плакала і що в тебе були
зелені сльози.
Хейла посміхнулася. Вона була зараз дуже мила і кумедна, заплакана, з усмішкою на
устах.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × two =