Розкажу казку

12.
– Ану, покажися нам тепер.
Перед ними стояв широкоплечий дужий козарлюга у повному козацькому обладунку,
тільки що перевеслом оперезаний.
– Як у кіно, – тихо сказав Микола. – Жаль, діду, що Ви не можете подивитися на себе в
дзеркало.
– Я й без дзеркала все відчуваю. Ну, в добрий час.
Тетериха дістала ще одну пляшечку з зіллям і вилила його в Жовтянку.
– А тепер дивіться.
Річка поширшала і поглибшала, хвилю пружно вдарила об берег.
– А тепер дивіться на той берег, – сказала Тетериха. Вони глянули – і вже не могли очей
відвести. Там стояла дівчина і чесала довгу чорну косу. А біля неї стояла … Галина.
– Галю, – не витримав Микола. І крик його відлунням розлігся довкола.
– Ти що, здурів ? – накинулася на нього Тетериха. – Згубити все хочеш ?
Місяць висвічував обидва береги. Було видно, як удень. Дівчата також побачили їх. Вони
плакали і протягали до них руки.
– Пора спускати човна. Часу у нас не так вже й багато. Ранок може розвести нас назавжди.
Поквапмося, щоб не було пізно, – сказала Тетериха і перша кинулася до човна.
Вони пливли, борючись з хвилями. Їхня Жовтняка, неначе гнівалася на них,
що розбудили її серед ночі і нагадали їй колишнє, коли вона, величава і потужна, пливла
собі поміж берегами, і гадки не маючи, що стане вона колись не річкою, а посміхови-
ськом.
Підпливли до берега. Хлопці кинулися до своїх коханих. Якби не Тетериха,
то вони про все забули б.
– Демиде, обручку, – нагадала Тетериха. – Тоді Квітана твоя.
Демид поспішив одягнути своїй коханій обручку. І дивно: вона якраз прийшлася на не її
крихітний пальчик.
– Цілуватись потім будете. Перевесла ! Забули ?
Хлопці були і справді якісь, як заморочені. Ними вправно керувала Тетериха. Ось тепер
вони кинулася до човна за перевеслами, а потім перев”язали ними своїх дівчат. Неподалік
стояли два веслярі і зачудовано спостерігали всім, що відбувалося.
– Гей, а ви чого стоїте, як неживі ? – гукнула до них Тетериха. – Перев”язуйтеся перевес-
лами. Чи ви назавжди хочете залишитися тут ?
– А Квітана ? – запитав старший весляр.
– А Галя ? – запитав молодший.
– Е, соколи, – засміялася Тетериха, – то ви закохані ! Але то дівчата не ваші. Ми, власне,
за ними й приїхали. Вирішуйте скорше, бо ось-ось з”явиться Чорний король – тоді буде
пізно.
Веслярі нашвидкоруч перев”язалися перевеслами і тепер стояли,
розгублено озираючись довкола.
– Хто тут ще є з людей ? – запитала Тетериха.
– Та є ще, – відповіли веслярі. – Прислуха, сторожа, але ми їх майже ніколи не бачимо.
Вони виконують волю короля.
– Прицесо, горличко моя, чого ж ти мовчиш ? – запитав у Квітани Демид. – Невже не рада
нашій зустрічі ?
– Рада. Дуже рада. Але я не можу розмовляти. Батько заборонив.
І почулося звідусіль:
– Принцеса Квітана – найкраща і найщасливіша з усіх принцес.
– А це ще що за проява ? – чи то розсердилася, чи здивувалася Тетериха.
– Досить вам ховатися. Виходьте сюди. Незабаром все це Чорне королівство розсиплеться
порохом. Виходьте до нас всі, хто хоче повернутися до життя і бачити світ сонця.
І почали звідусіль виходити, як примари, як тіні, жінки і дівчата. Їх тут-таки
перев”язували перевеслами.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve − nine =