Розкажу казку

13.
– Господи, скільки ж вас тут ! Тільки твоя обручка, Галю, врятувала тебе, що ти не стала
такою, як вони.
І тут зашумів сильний вітер – аж дуби до землі понагиналися. І біля них опустилася
королівська колісниця, запряжена вогняними зміями.
– Ого ! Сам Чорний король до нас прибув, – сміливо озвалася Тетериха, накидаючи на
вогняних зміїв житні перевесла. Змії тут-таки розсипалися на порох.
– Що тут відбувається ? Хто смів ? – загримів Чорний король. – Та я вас …
– Не хвилюйтеся, Ваша Величносте, – сказала Тетериха. – Вашому королівству прийшов
кінець.
– Ні, це ще не кінець. Ось зараз прилетить Чорний змій. Проти нього ви вже нічого не
зробите.
– Ні, зробимо, – гукнула Тетериха. – Проти всякої нечисті у нас є ось що.
І дістала пляшечку з свяченою водою.
– Ця вода ще з Афоні.
Та й окропила нею всіх, не обминувши і Чорного короля, хоч як він не ховався під свою
колісницю. Король став безсилий. Він майже не рухався.
– А що ж ви, хлопці, стоїте ? Опережіть і короля нашим перевеслом. Воно вартує більше,
ніж його корона.
– Ні, ні, не треба, – ще силкувався пручатися Чорний король, але хлопці і на нього
накинули не одне, а відразу аж декілька перевесел. І замість короля всі побачили чорний
трухлявий чи обвуглений пень, а на ньому лежала чорна корона.
– Ось так, – задоволено підсумувала Тетериха.
Але тут щось зашуміло, загриміло.
– Це Чорний змій летить. Про всяк випадок всі припадіть до землі. А ви, хлопці, приго-
туйте перевесла. Це вже останній наш ворог.
І тут почувся страшний свист і рик. Такий страшний, що вже ніхто нікого не міг почути.
Всі припали до землі, тільки хлопці стояли, тримаючи свої житні перевесла, та ще Тетери-
ха з пляшечкою свяченої води, що з Афоні. Змій був велетенський. В роті у нього горіло
полум”я, а очі, наче пропікали наскрізь або заворожували так, що людина втрачала розум
і змогу рухатися. Але він був безсилий проти тих, хто був перев”язаний перевеслом.
– Що тут відбувається ? – зашипів, загримів Чорний змій. – Ага ! Ви знищили Чорного
короля. Тепер я буду вашим королем. Нарешті чорна корона моя !
І вже хотів ухопити чорну корону, але Тетериха хлюпнула на неї свяченою водою.
– Ану, візьми та потішся.
– Ой, пече, – дико заревів змій. А потім повернувся до Квітани.
– Принцесо, я за тобою. Твій батько давно обіцяв мені, що ти будеш моєю дружиною.
Тепер саме настав час.
– Я заручена з іншим, – голосно сказала принцеса, і сама здивувалася, почувши свій голос
без відлуння.
– Заручена ? Брехня ! А де ж твоя обручка ?
– Ось моя обручка ! – вигукнула Квітана.
– Тоді я візьму ту, другу дівчину. Вона теж гарна !
Галя від жаху й слова сказати не могла. Але за неї сказала Квітана.
– І ця заручена. Бачиш ? І в неї обручка.
– Значить, надурив мене Чорний король. Але нічого, я вас …
Тут Демид не витримав і рубанув шаблею страшного змія з усьго розмаху.
– Ой, того не можна було робити, – гукнула Тетериха. – Бачиш, тепер їх два.
– Ха-ха-ха ! – почувся дикий регіт. – Ну що ? Здолав ? Та я тебе …
– Давайте, хлопці, – гукнула Тетериха, – перевесла !
А сама окропила зміїв свяченою водою. Вони зів”яли, змаліли і розсипалися порохом.
Саме в цей час зійшла ранкова зоря – вісниця сонця. Повіяв легіт і розвіяв завісу з туману.
– Невже ми побачимо сонце ? – спитала Квітана.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × one =