Розкажу казку

13.
– Але ж, капітане, я надіюся на вашу порядність. Я надіюся, що ви нікому не
відриєте нашу таємницю.
– Не відкрию ? Та я просто вимушений її відкрити. Як тільки ми приїдемо, я все розкажу
громаді. А громада вже нехай вирішує.
– І що тоді буде ?
– Не знаю. Як громада вирішить: може її в море кинуть, може поб”ють палицями. Це вже
таке. Нечиста сила, хлопче. Це тобі не жарти. От напасть !
– Але ж Хейла не робить нам зла. За що її бити ? Ми ж цивілізовані люди. Це колись
полювали за відьмами. Тепер інші часи.
– Часи, юначе, змінилися, а люди залишилися ті самі.
Андрій відійшов, розуміючи, що накоїв лиха і собі, і Хейлі. Ну, найбільше то,
звісно, Хейлі. А вона, бідна, нічого й не підозрює. Картав себе, кляв на чім світ. Вона
йому довірилася, а він … нехай би собі жила, а так … Що тепер буде з нею ? І навіть попе-
редити ніяк.

Ганна тривожно вдивлялася в вікно. Хейлу нікуди не пускала, і та нудилася, не
чуючи ніякої біди. Раптом Ганна скрикнула:
– Йдуть, йдуть ! Горенько моє ! І сховатися ніде.
– Хто йде ? – спитала Хейла, але подивилася в вікно і сама все побачила. До їхньої оселі
наближався натовп людей, озброєних камінням і палицями. В тому натовпі був і її Андрій.
Теж з палицею.
– Боже, невже і він ? – крикнула Хейла.
– Бачиш, дівко, що ти наробила ?
Ганна стояла біла, як стіна.
– Не бійся, Ганно. Вони не сміють тебе чіпати. Ти ж не русалка.
– О, Хейло, ти не знаєш, що таке розлючений натовп.
А люди вже підійшли впритул до їхньої оселі. Хтось не витримав і пожбурив каменюку
в вікно. Забряжчало скло.
– Виходь, нечиста сило, – загукали з натовпу.
– Я піду, – рішуче сказала Хейла. Ганна заплакала і теж ступила крок вперед. Дві жінки
вийшли з хати і стали перед натовпом. Всі якось знітилися. Навіть найзавзятіші опустили
палиці. Андрій став поруч з Хейлою.
– Ти ? .. – здивувалася дівчина.
– Пробач мені, Хейло. Це я винен. Це я накоїв лиха. Я розказав твою таємницю.
До натовпу озвалася Ганна. Це була маленька спроба захистити Хейлу.
– Люди добрі, я ж вам казала, що дівчина хвора. Вона з затонулого корабля. Бозна-що
говорить. Самі подивіться: яка ж вона русалка ? Звичайна собі дівчина.
– Русалка, русалка ! Я її по очах впізнав. Бий її !
Хейла ступила крок наперед.
– За що ви мене хочете бити ? Хіба я вам зробила якесь зло ?
Натовп мовчав. Дехто вже зібрався йти геть. Проте найзаповзятіші кинулися до Хейли.
В її руці блиснув плавник акули, подарований Королем вітрів – і декілька сміливців упали
без сил. Декількох дістав своєю палицею Андрій. З руки Хейли сочилася кров. Хейла
приклала до губ мушлю і вона тривожно загула. По якійсь хвилі все довкіл покрив туман,
а коли він розвіявся, всі побачили чудернацького чоловіка з короною на голові. Натовп
заворожено мовчав. Король вітрів заговорив:
– Я – Король вітрів. І що доброго намислили ви вчинити ? Скривдити бідну дівчину ? Хіба
це по-людськи ? Хіба ви дикуни чи хижаки ? Чи може ви з племені морської акули ? З
давніх часів море допомагало вам. Воно годує вас рибою, по морю плавають ваші човни і
кораблі, в морі ви купаєтесь самі і купаєте своїх дитинчат, щоб вони були здоровими. А
чим ви віддячуєте морю ? Ви його забруднюєте. Незабаром жителям морських глибин вже

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three + 14 =