Розкажу казку

7.
– І чого ж ти хочеш ?
– Хочу стати людиною.
– Це бажання дуже легковажне. Ти просто ще дуже молода.
– Нас у батька сорок. І лиш я захотіла стати людиною. Яка від того втрата ?
– А батько твій що на те каже ?
– Каже, що прикує мене ланцюгами до трону.
– То він у тебе суворий ?
– Суворий. Але не в тому річ. Я не можу, просто не можу жити в морі. Я хочу на сушу.
– Та ти ж про людей нічого не знаєш: як вони живуть, що роблять, які них звичаї.
– Я знаю тільки те, що вони ловлять рибу. А ще знаю, що мій рибалка найкращий в світі, –
і це, по-моєму, головне.
– На жаль, ні, це не головне. А чи любить тебе твій рибалка ?
– Того я не знаю. Ми з ним лише поглядами обмінялися: він глянув на мене, а я на нього.
Зате які в нього очі !
– Цього дуже мало. Може бути так, що в нього на суші є дівчина, котру він любить. Що
тоді ?
– Тоді я її уб”ю.
– А якщо він однак її любитиме ?
– Але ж її вже не буде.
– Я ж казав тобі, що ти зовсім не знаєш людей. Це дивні створіння. Дивні і цікаві. У них
буває так, що людини вже нема, а друга людина продовжує її любити. І так все життя. А
чи знаєш ти, що людська жінка мусить готувати їсти ? А ти ж не вмієш готувати земні
страви. Такої дружини ніякий рибалка не захоче.
– А що там готувати ? Вони ж рибу ловлять. Наловив риби – та й їж.
– Е, ні, сиру рибу люди не їдять. Її ще приготувати треба: зварити, посмажити чи запекти.
Бути людиною – це дуже складно.
– Однак … я не можу жити без того рибалки і хочу стати людиною. Я всього навчуся. Не
може бути такого, щоб я не навчилася.
– Ну що ж … ти сама вибрала свою долю. Я тебе застерігав. Щоб потім на мене не
нарікала.
– Не буду, не буду нарікати. Яка вже доля мені випала, така й буде. Тільки допоможи
мені.
– Чудна ти якась. Не схожа на інших. Може тому й хочеться мені тобі допомогти. Може
тобі чужа наша стихія. Але боюся, аби ти тільки не пошкодувала, бо інша стихія,
стихія людська, може тебе не прийняти. Повернись туди, звідки сонце сходить. Маєш
останню можливість передумати.
– Ні, я не передумаю.
– Тоді … хай буде так.

Сонце, місяць і зірки,
Я чаклую навпаки.
Миром і згодою
Живу з природою.
Всі мені допоможіть,
Що робити, підкажіть.
Звертаюся з просьбою я єдиною:
Нехай Хейла стане людиною.

І Хейла відчула якісь дивні зміни в собі. І за якусь часинку перед Королем вітрів стояла
струнка зеленоока дівчина з пишним волоссям.
– Ой, – тільки скрикнула Хейла.
– Тепер ти ще мусиш подарувати щось морю, аби воно з миром відпустило тебе і
не чинило тобі ніяких перешкод.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − four =