Розкажу казку

3.
Почувся сміх. І знову хор жіночих голосів.
– Не так, дівчино, зовсім не так. Ніяка сила не зможе повернути тебе на твій берег.
– Скажи, принцесо, а чому вони всі відповідають за тебе ? Ти ж не німа.
І тут знову ледь ворухнулися губи чорнокосої дівчини:
– Я не можу, – пошепки сказала Квітана, і на очі у неї навернулися сльози. – Я й так
переступила батькову заборону. Мені не можна розмовляти, бо мій батько покарає тебе
та й мене. Слухай мене уважно. Ніколи не знімай з пальця свою обручку. І не даруй її
нікому, навіть мені, як би тебе не умовляли.
– Ні, тут щось не так, – сказала Галина. – Що ж це за королівство у вас таке, в котрому
принцеса не сміє розмовляти ?
– Це – зачарований берег – найпрекрасніше королівство на світі. А принцеса Квітана –
найпрекрасніша і найщасливіша з усіх принцес.
– Ану замовкніть всі. Я хочу говорити тільки з Квітаною.
Шелест пройшов, наче легкий вітерець пронісся. І Галя знову почула шепіт принцеси
і побачила, як ворушаться її бліді губи.
– Не накликай на себе біду. Не треба тобі зі мною розмовляти. Тут діють свої закони,
яких ти ще не знаєш.
– І знати не хочу.
– Ти мусиш коритися нашим законам, – пролунало довкіл.
Тут знявся сильний вітер. Стало холодно. Галина підійшла до дерева
і вхопилася за нього, щоб не впасти.
– Батько мій, Чорний король, – тихо шепнула принцеса і зімкнула свої бліді уста, наче й
не вона щойно розмовляла. В повітрі з”явилася чорна колісниця, запряжена вогняними
зміями. Місяць сховався за хмари. Настала темрява, тільки світилися очі і вогняні пащі
зміїв. З колісниці вийшов опецькуватий чоловік у чорній блискучій короні. Був схожий
на порослий мохом трухлявий пеньок, на котрий для чогось посадили незграбну голо-
ву. Від того старого пенька якось чудно виростали ноги і руки. Він заговорив, як не дивно,
своїм власним голосом. Довкілля мовчало.
– З ким це розмовляла моя люба донечка ?
І все довкола озвалося, і ті голоси повторювалися, як відлуння.
– З дівчиною з протилежного берега.
– Замовніть. Я хочу чути принцесу. Говори, принцесо, я тобі дозволяю.
– Так, я розмовляла з дівчиною з протилежного берега. Ти сам дозволив мені її покли-
кати. Мусила ж я їй все пояснити.
Страшний чоловік у короні зупинився навпроти Галини.
– Це ти дівчина з протилежного берега ?
– Так, – відповіла Галина і з жахом відчула, що їй важко стає говорити. На мить їй здало-
ся, що вона ось-ось втратить свідомість. Величезним зусиллям волі вона втрималася на
ногах і змусила свій розум не піддаватися ніяким гіпнотичним діям.
– І як тобі у нас ? Подобається ? – спитав Чорний король.
– Ні. А найбільше не подобається те, що принцесі не можна розмовляти. Це жах !
– А їй в тому нема потреби. Ану, скажіть мені, чи щаслива принцеса Квітана ?
І почулися голоси:
– Щаслива, найщасливіша в світі.
– Чула ? То навіщо їй розмовляти ?
– Це брехня ! Не може бути щасливою принцеса без власних слів і без власного голосу.
– А ти смілива, скажу тобі. Ну, та нічого. Поживеш у нас – до всього звикнеш.
Обшліфуєшся, як оті камінчики в воді. Знаєш, які вони гладенькі ? Бачила колись ?
Тримала в руках ? І ти такою станеш.
– Не стану !
– Станеш. Стривай, стривай … А що це в тебе таке ? А-а, обручка ! А я собі думаю: чому
мої очі увесь час зустрічають якусь протидію, що не дає мені повної влади над тобою ? А
це обручка !

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 + twelve =