Коли через три дні Микола і тітка Марія прийшли до баби Осипихи, то
побачили в неї ще одну бабу, таку стару, що, здавалося, на обличчі у неї вже мох поріс.
„Баба Яга”, – подумав Микола і, якби не тітка Марія, то може й чкурнув би з хати баби
Осипихи, хоч не був страхопудом. Але тітка Марія притримала його за лікоть і тихо шеп-
нула:
– А ти ж як думав ?
Зайшли, чемно привіталися. А баба Осипиха й каже:
– Потурбувала я заради Вас оцю стару бабу. Її звати баба Тетериха. Вона, хоч і дуже
стара, все ж люб”язно погодилася прийти. Тепер слухайтеся її, бо моїх сил для тієї
справи замало.
І тут вони почули голос баби Терерихи, тихий, скрипучий, але владний.
– Щоб іти проти такої сили, треба найперше запастися житніми перевеслами. В них, щоб
Ви знали, велика сила життя. Чи знаєте Ви, що колись іменника, вітаючи, перев”язували
житнім перевеслом, аби здоровий був. В народі, щоб Ви знали, все не так собі. Кожен
звичай криє в собі таїну. Забуваємо і звичаї, і традиції. Від того всі наші біди. Так от,
треба приготувати перевесла. Якщо, хлопче, не вмієш їх робити, матір попроси, вона
ще, напевно, не забула. Та ще човна треба змайструвати. Та не малого, бо й я з Вами
поїду, та ще й Демида візьмемо.
– Діда Демида ? – здивувався Микола.
– Авжеж. А чого ти так здивований ? Цей парубок тут чи не найголовніший.
– Але ж він вже дуже старий.
– Нічого, моя дитино. Бо що таке старість ? Це пережиті роки. А ми його в минулі роки
повернемо, до його любові. Адже і наречену твою теж в минуле заманули. Тільки її взяли
отак, як квіточку, та й пересадили. А дід Демид від того часу далеко відійшов. Та це
нічого. Я не розгубила ще ні свого розуму, ні своєї сили. Ще поборемося з Чорним
королем. Що вже мені його боятися ? Мушу тобі сказати, хлопче, що певний ризик тут,
звісно, є. Не можна наперед сказати, хто кого здолає. Але, якщо ти конче хочеш здобути
свою наречену, тоді іди зі мною.
– Я піду, бабусю.
– Тоді йди, готуй перевесла, багато перевесел, майструй човна, та добротного, міцного. А
через тиждень, як стане місяць уповні, зустрінемося.
– Скажіть, бабусю, а по чому ми попливемо ? Адже наша Жовтянка геть обміліла. Її тепер
і дитина перебрести може.
– Про те, хлопче, не турбуйся. Буде човен – буде і вода. Сказала ж тобі, ми повернемося
в минуле. Тоді й Жовтянка ще рікою була. Та ти ж чув від Демида.
– Та чув.
– От бачиш. Іди здоровий і ні про що не турбуйся. Та ще, чуєш, до Демида зайди. Скажи,

10.
щоб був готовий. Скажи, що баба Тетериха помолодіти захотіла. Іди здоров.
Коли вийшли з хати, тітка Марія сказала:
– Ой, Миколо, щось мені лячно стало. Сама тебе на таке штовхнула, а тепер лячно. Бою-
ся, щоб ти не пропав. Вони вже старі, хоча б і наш дід Демид, та й баба Терериха. Їм
можна ризикувати. А ти ж ще й на світі не жив. Може, облиш ту затію. Пропала Галя.
Школа дівчини. Але що ж тепер і тобі пропадати ?
– Тітко Маріє, Такого я від Вас почути не сподівався. Галя ж Ваша хрещениця. Як ви
можете таке казати ? Я мушу, тітусю. А там – що вже буде. Тільки, прошу Вас, нікому
про те не кажіть.
– Та вже добре, не скажу. Але, якщо ти не повернешся, життя мені не буде: совість мене
замучить.
– Я повернуся, тітусю. І ми ще погуляємо у нас на весіллі. А коли будуть роздавати весіль-
ний коровай, то Вам буде найкраща його частина.
І тітка Марія посміхнулася крізь сльози. Вона була у тривозі.
– Якщо Галя жива, то я її здобуду. Жаль тільки, що знову чекати треба. Цілий тиждень !
А вона десь там …