Розкажу казку

2.
– То й що ? Адже вона нечемна. Навіщо вона відчинила вікно ? Хіба мама їй дозволяла ?
Га-га-га ! Навіщо ? Тепер їй від мами влетить. Га-га-га ! От і добре, що влетить !
– Вона просто ще зовсім маленька і не знає, як це небезпечно відчиняти вікно, коли
надворі вітер.
– Га-га-га ! От і бався з нею, Південний вітре, коли тобі робити нічого. Ти ж у нас такий.
– А ще ця дівчинка любить казки.
– Га-га-га ! Казки ! Дуже смішно ! Га-га-га ! Ото насмішив ! Казки ! Давай краще заберемо
її з собою. Ото сміху буде.
– Ні-ні ! Не можна мене забирати. Я буду плакати, – хотіла сказати Тетянка, але не могла
сказати нічого чи то від холоду, чи з переляку.
– Геть звідси, – засвистів Південний вітер. – Ти тільки й вмієш, що маленьких дітей лякати.
Вітри стали битися. З вікна попадали вазонки, одна штора таки зірвалася. Нарешті Північ-
ний вітер вилетів з кімнати, а Південний сказав:
– Зачиняй вікно, дівчинко, і більше ніколи його не відчиняй, коли мами немає вдома. А
особливо, коли надворі вітер. А казку я неодмінно тобі розповім. Я сам дуже люблю
казки. Коли ти заснеш, я прийду в твій сон – і тобі присниться казка.
– А ти не будеш мене лякати ?
– Нізащо в світі ! Ну, я полетів наздоганяти своїх братів. До побачення, дівчинко ! До
зустрічі у твоїх найкращих снах !
І Південний вітер полетів.
Тетянка зачинила вікно. В хаті стало тихо, але було холодно. Вітри вивіяли з хати
все тепло. Тетянка накинула теплу одежину і стала наводити в хаті порядок. Але це їй
не дуже вдавалося, бо вона була ще зовсім невеличка.
– Доведеться розказати мамі, – зітхнула дівчинка. – Бо як інакше поясниш, чому розбилися
вазонки ? Ох, і сваритиме мама ! Але зате я з Південним вітром познайомилася. Він тепер
мені казки розповідатиме. Ой, як цікаво ! А може він забуде ? Ні, не забуде. Чомусь я
думаю, що не забуде.
З того часу Тетянці стали снитися дивовижні казкові сни. Мама захвилювалася і
навіть повела дівчинку до лікаря. Але лікар засміявся і сказав, що це дуже цікаво, що він
і сам хотів би, аби йому щось таке приснилося.
– Нічого страшного, – сказав, – у дітей це часто буває. Тільки, Тетянко, не забудь тих казок.
Добре запам”ятай їх. А коли виростеш і не покинеш любити казки, тоді запишеш їх для
дітей. Нехай читають і посміхаються. Бо це дуже гарно, коли посміхаються діти.
Так і сталося. Тетянка виросла, стала казкаркою і записала для вас ці казки.

ЗАЧАРОВАНИЙ БЕРЕГ

Село Чорнобривці розташувалося собі в прегарній долині. Таке собі
мальовниче українське село. Ніби й непримітне, а хто в тому селі хоч день поживе, той
довіку вже його не забуде. На краю села річечка маленька жебонить, Жовтянка. Невелич-
ка така – то й добре: за дітей можна не переживати. Вони хлюпочуться в ній, як ті каченя-
та, від ранку до вечора. І батьки спокійні, бо втопитися в Жовтянці просто неможливо,
навіть, якби хто й захотів – потічок собі. А колись, кажуть, це була могутня ріка. З нею
не можна було жартувати, бо як розгнівається, як розіллється … Давно це було, ще коли
дід Демид парубкував, ще тоді, коли на протилежному березі широкої і глибокої Жовтян-
ки жив Чорний король зі своєю принцесою. Та коли вже мова заходить про Чорного коро-
ля, то дехто послухає, послухає та й скаже:
– Ет, дурниці ! Казки для дитячого садка.
Не вірили – то вже й сумнівалися, чи була їхня Жовтянка і справді колись могутньою
широкою рікою. Дехто і ці розповіді готовий назвати казкою для дитячого садка.

Недалечко від річки Жовтянки у вишнику стояла Галина хата. Невеличка,
хоч і нова, дуже ошатна, аж любо було на ту хату дивитися – кожному в око впадала.
Галина у батьків була єдина дочка. Батьки пишалися своєю донькою. Ще б не пишатися !
В цілому селі не знайдеш кращої дівчини. Їй щойно виповнилося вісімнадцять, а вже
золота обручка виблискує на її руці. Це її хлопець Микола одягнув Галині на палець
обручку, щоб всі знали, а особливо хлопці, що Галина – його наречена. Щоб ніхто не
зважувався і наближатися до дівчини, не те, що розмовляти з нею чи, боронь Боже,
підморгнути їй. Восени Микола намірився сватати Галю. Батьки спершу не погоджува-
лися: мовляв, молода ще. А потім, коли побачили, що між молодими все вже домовлено,
дали собі спокій. А що заперечувати, коли донька, як тільки побачить свого Миколу, то
аж світиться від щастя.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty − 7 =