Розкажу казку

ХЕЙЛА

Жив та був собі морський цар на ім”я Прудивус. Ім”я це було зовсім не морське,
а скорше якесь річкове. Бо що у морі можна запруджувати ? Але нічого не зробиш: таке
ім”я колись дали йому його батьки, таке й мав уже понад дві тисячі років. Як і годиться
такій особі, жив Прудивус у морських глибинах, вершив морські справи. Сам на поверхню
підіймався зрідка, а на сушу так зовсім ніколи не ступав. Було у того царя не мало, не
багато, а сорок дочок і чотири сини. Про синів і казати нічого – дужі велетні, що готові
були кожної хвилі виконати будь-який батьків наказ, вчинити його волю. А от про дочок
є що сказати. І можна говорити про них довго і захоплено, бо красуні вони були небачені.
Звісно, це в їхньому, морському розумінні, бо на землі може б їх і по-іншому оцінили.
Отже, сорок красунь – це не жарти. За кого ж їх заміж видавати, – ось що клопотало
морського царя – їхнього батька. Особливо журився він за Хейлу – свою найменшу,
найкращу і найрозумнішу дочку. Саме її він збирався зробити своєю спадкоємницею,
увінчавши її голову короною, посадити на свій трон, бо тільки вона мала не жіночий
розум, і вже навіть тепер він просив у неї поради у найскрутніших ситуаціях. Любив
цар Хейлу більше, ніж самого себе, а самого себе він любив безмежно.
А зараз у підводному царстві сезон бенкетів та весіль, бо тепер літо. Море тепле
і лагідне. Навіть земні істоти, що називають себе людьми, купаються в теплих морських
водах і купають своїх дитинчат. До морського царя Прудивуса позбиралися звідусіль
всякі морські істоти: русалки, водяники, навіть старий сивий бородань Нептун приїхав.
Тут-таки й просватали старшу цареву дочку за родоначальника всіх кальмарів. Що ж,
проти такого зятя цар не заперечував. Старий Нептун уважно поглядав на Хейлу. Її
зелені очі не були порожні, як в інших русалок – в них світився розум. От Нептун і
думав: чи не взяти Хейлу за жінку для свого сина. Гуляє, лобуряка. Вже давно пора
його оженити.
– Але ж це, шановний, десь аж біля екватора, – жахнувся цар.
– Чому біля екватора ? Ображаєте. На самісінькому екваторі, друже, – засміявся Нептун.
Прудивус не був у захваті від такої ідеї, але не посмів би сперечатися з найголовнішим
морським володарем, бо Нептуну коряться всі морські царі і королі. І Прудивус також
мусив йому коритися. Зрештою, це був дуже почесний союз. Доведеться погодитися.
Хоча жаль, звичайно. З Хейли була б добра морська цариця.
Хейла, недаремно її мали за розумну, спостерегла ті уважні погляди старого
Нептуна і запідозрила, що він щось затіває.
„Ні вже, – зміркувала Хейла, – краще я вже щезну з перед очей старого – нехай мене
шукають. А доки знайдуть, то може й забудуть, що мали на мислі”.
І потихеньку, нікому нічого не сказавши, Хейла випливла на поверхню. А там була
зоряна ніч. Місяць висвітив собі доріжку на воді, та легкі хвилі баламутили її. Хейла
легким помахом руки причесала хвилі, щоб не заваджали місяцю, – і море ледь-ледь
перехлюпувалося, як ото нива, що її колосся гойдає вітер. Хейла підпливла до скелі,
сіла на неї і заспівала. Та так заспівала, як ото, розказують, колись сирени співали,
що заворожували своїм співом плавців.

Море хвилю колише –
Заколисує тишу.
Хай пливуть кораблі,
І великі, й малі,
Від землі до землі.

Пісня так гарно впліталася в тиху місячну ніч, і її далеко було чути. А неподалік плив
човен. Це був звичаний рибальський човен, але від місяця він здавався срібним. На

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one × 3 =