14.
– Так. Зараз воно зійде. Однак нам треба поспішати, бо прокинуться люди – і не впізнають
свою Жовтянку. А ми мусимо повернутися човном, як припливли сюди. А тепер … ми всі
вип”ємо молодильного зілля, аби не стали ви старими людьми, що жили більше, ніж сто
років назад. Декого з вас могло б вже і на світі не бути. Та не будемо про сумне. Пиймо це
зілля – і будемо молодими та здоровими.
А коли вже всі випили чарівного зілля та й стали дякувати своїм рятівникам, а найбільше
Тетерисі, вона сказала:
– Це потім, потім. А зараз, веслярі, беріться до роботи. Демиде, випусти нарешті руку
Квітани. Вона вже від тебе нікуди не дінеться. Берися за весла. Миколо, і ти також. А ви,
так би мовити, веслярі місцевого призначення, де ваш човен ? Надіюся, він не розсипався
порохом.
Двома човнами дуже швидко всіх перевезли на другий берег. Тетериха хлюпнула
зілля у Жовтянку – і вона стала такою, якою її звикли бачити, – світлою, веселою
річечкою, яку влітку можна в брід перейти навіть дитині. Сходило сонце. Всі вітали його
радісно і схвильовано. Тетериха, посміхаючись, сказала:
– Розумію, що ви всі потомлені і зворушені. Але після короткого відпочинку ми знову
зійдемося сюди. Треба подумати про житло для новоприбульців. І ніякі чари тут не
допоможуть, а тільки праця. Наші Чорнобривці тепер розростуться.
– Але ж, – тихо сказав Микола, – у них нема ніяких документів. Хто ж нам повірить ?
– Не переживай. Тим займуся я сама, – запевнила Тетериха.
– У нас Тетериха – справжній генерал, – сказав Демид.
– А щоб знали, що жінка також багато може. Якщо захоче.

Чи треба розказувати, що Демид з Квітаною і Микола з Галею відгуляли гучні
весілля. А найпочеснішими гостями були баба Осипиха і Тетериха.
– Щоб не казали, що в радості люди про вас забувають, – посміхався Микола.

Люди довго не йняли віри всьому, що їм розказували. Колісницю, човни з веслами
і чорну корону віддали в музей казки, що тут-таки відкрився у селі. А село Чорнобривці
тепер ніхто не насмілиться назвати невеличким. Людей тут побільшало. І нових ошатних
будинків також. А недавно чутка пройшла по селі, що Тетериха заміж виходить. Вже й
не знаю, вірити тому чи ні. А зрештою, чому б і не вірити ? Дівчина вона видна, гарна.
І вже якось всі забувати стали, що була вона недавно старою бабою.
Отаку казку я Вам розповіла. Розповіла те, що сама почула. А якщо й не почула, а
просто вигадала, то на те вона й казка, щоб її придумати, а потім вже розказувати. Аби
лише цікава була.