Розкажу казку

10.

коли імена повторюються ?
– Знайдеш. Почекай. Нам зараз треба подумати, де ми будемо жити.
– Жити ? А онде яке гарне дерево. Отут під ним і житимемо.
– Ні, Хейло. Тут ми можемо тільки відпочити. Ну, хіба що перечекати до ранку, бо зараз
ніч і всі сплять. А люди живуть у будиночках. От і ми мусимо собі щось підшукати.
– А навіщо ті будиночки ? Хіба не краще жити просто на волі ?
– Ні, Хейло. Тут буває дощ, сніг, зима. А люди мусять ще й дітей своїх ростити.
– А у мене будуть діти ?
– Певно, що будуть. Тільки з тим ще треба почекати. Ти, Хейло, придивляйся до всього
та звикай. Коли я буду з кимось говорити, то ти в розмову не втручайся, бо обов”язково
скажеш щось не те. Тобі ще вчитися треба.
– Я буду вчитися. Я буду вчитися всьому, щоб стати людиною. Мені б тільки рибалку того
побачити.
– З тим ще треба буде почекати, Хейло.
– Чекати, чекати ! Не можу я чекати. Я мушу його побачити.
– Потерпи, Хейло. Ти ще не будеш знати, як з ним говорити.
– О, закохані серця знають свою особливу мову. Вони зрозуміють одне одного.
– А звідки ж ти знаєш, що і він в тебе закоханий ?
– А інакше й бути не може. Я бачила, як рвався він до мене. Його не пустили. А якби
пустили, то ми були б вже разом.
– Чудна ти. Якби його пустили, то він може б і втопився.
– Чому мав би втопитися ?
– Ти забуваєш, що море – це твоя стихія. Люди не вміють так плавати, як ти.
– Не вміють. Жаль. Але я навчу його. Я навчу його жити в морі, як я. А сама навчуся
жити на суші.
– Смішна ти, Хейло. Ти захотіла стати людиною, а й досі не збагнула, що таке людина.
Так розмовляючи, дочекалися ранку, а вранці й пішли в те рибальське селище і
попросилися пожити там якийсь час, якби знайшлася для них якась хата-пустка. Не
вдаючись в деталі, Ганна розповіла свою історію, що вирятувалася вона з затонулого
корабля. Хейла нібито була з нею. Але після пережитого дівчина тяжко захворіла.
Потрібен час, щоб вона повністю прийшла до тями. Іноді може говорити казна-що, що й
не второпаєш.
Така хата знайшлася, і ніхто не заперечував, аби Ганна з Хейлою тут жили, скільки
їм захочеться, а хоч би й назовсім лишилися у них. Тут-таки кинулися допомагати хто чим
міг і щиро жаліли дівчину, що була ніби не від світу цього: ні в що не втручалася, а тільки
мовчки ходила і до всього уважно приглядалася. До вечора й хату свою опорядили.
Щаслива Ганна взялася готувати вечерю. Хейла з усього дивувалася, про все розпитувала.
Цілий день у них було людно, то вони обидві майже не розмовляли. Тепер Хейла могла
нарешті зітхнути з полегкістю.
– Ніколи не думала, що людиною бути так важко.
– Чому важко ?
– Мені дуже бракує води.
– Он у відрі. Пий, скільки хочеш.
– Мені не пити, а зануритися у воду з головою, попливти далеко-далеко.
– Значить, ти ще не зовсім стала людиною.
– Пустіть мене, тітонько Ганно, я тільки скупаюся і поплаваю. Бо мені здається, що я
задихнуся.
І Ганна заледве вже не погодилася відпустити Хейлу. Аж раптом похопилася.
– Ну я стара дурепа ! Як я могла забути ? Не можна, Хейло, ще тобі купатися. У людей
не прийнято купатися голими. У них для того є купальники, щоб прикривати деякі місця.
Інакше не можна. Ніхто тебе не зрозуміє.
– Тяжко бути людиною.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two × one =