4.
– Ну … розумієш … старому ти сподобалася. То він хотів, щоб … може б ти вийшла заміж
за його сина.
– Він хотів ! Ти хотів ! А чи в мене хтось спитав, чого хочу я ?
– Хейло, перестань. Ти ж знаєш, що у нас дівчат ні про що не питають. Їм тільки
наказують, а вони тільки виконують ті накази.
– Яке мені діло до морських дівчат ? Їм наказують ! А я сама хочу наказувати. Розумієш,
мій поважний тату ?
– Ні, не розумію. Чим тобі не підходить таке солідне заміжжя ? Та друга б на твоєму
місці …
– А друга нехай на своєму місці робить, що хоче, а я на своєму місці буду робити те, що
я захочу.
– Хейло, ти ведеш себе зухвало. Не забувай, що я не тільки твій батько, а й морський цар.
– Не забуваю, та все ж думаю, що я найперше розмовляю з своїм батьком, а потім вже з
морським царем.
– Так, звичайно. Але ти мені так і не відповіла, що ти маєш проти такого заміжжя.
– А те, дорогий мій таточку, що я того жениха собі не вибирала. А чоловіка для себе я
хочу вибрати сама.
– Якщо чесно, дочко, то я й сам для тебе готував іншу долю.
– Цікаво.
– Я хотів ще при своєму житті посадити тебе на трон – зробити морською царицею.
– Ого ! А що скажуть мої брати ?
– Я вже думав про те. Але, розумієш, у них до того нема ніякого хисту. А в тебе є. Я
знаю. От і будеш правити по-новому, по-молодому. Тільки от не знаю, як тепер бути з
Нептуном. Він же наш повелитель.
– Як на мене, то нехай би собі владарював там у себе на екваторі. Давно вже пора поста-
вити його на своє місце. Хіба ми не можемо бути незалежним царством ? Адже ніхто
інший, а ми самі клопочемося нашою екологією, налагоджуємо контакти з людьми. То
для чого нам ще повелитель ?
– Ну-ну, Хейло. Бачу, ти й справді в мене розумна. Я не помилився, готуючи для тебе
трон морської цариці. Нептун – це скорше традиція. Навіть люди і ті святкують День
Нептуна. То як же ти його не шануватимеш ? Що там не кажи: день Прудивуса ніхто
не святкує. От хіба що, коли ти станеш морською царицею, тоді … а чого ? День Хейли.
Звучить. А знаєш, про царицю я цілком серйозно. Я вже для тебе і нову корону зробив.
У ній 267 перлин і стільки ж діамантів. Коштовна річ. І важка. Як, між іншим, і владарю-
вання. Хочеш подивитися ?
– Ні, тату. Зараз ні. Зараз я найперше хочу спати. Не ображайся. Я потім подивлюся.
– Моя доня десь блукала цілу ніч.
– Знаєш, тату, я бачила такого хлопця … такого хлопця, що перед ним блякнуть всі
корони. Якби я могла бути з ним, я б назавжди відмовилася і від корони, і від морської
стихії.
– Він – людина ?
– Так, рибалка.
– Хто він і де живе ?
– Не знаю. Плив на човні.
– Хейло, Хейло ! Зараз ти схожа не на морську царицю, а на пустоголових своїх сестер.
Опам”ятайся. Бо я накажу його втопити. І матимеш його тут.
– Ні, я хочу, щоб він жив на землі, у своїй стихії. І щоб іноді виходив з рибалками в море
на своєму човні.
– Правильно, дочко. Кожен має жити у своїй стихії. Помилувалася ним – і досить.
Забудь. Русалки здавна закохувалися у людських хлопців. Та в них це не надовго. От і
ти …
– Я, тату, власне … хотіла тебе просити. Відпусти мене на землю.