Кому казку, а кому бубликів в’язку

– Я вже тут, Ласунчику!
І голос песика:
– Я знав, що ти прийдеш. А де Топ?
– І Топ тут. Стоїть під вікном і чекає. Скорше, Ласунчику,
скорше. І нічого не бійся. Топе, лови Ласунчика. Я кидаю.
– Ой! Я розіб’юся!
Але песик вже був у дужих руках Топа, а потім під його теплою
курткою. Песик затих, наче аж задрімав. Йому було тепло і затишно,
почував себе у повній безпеці, знав, що з ним його друзі. Незабаром і
Наталочка злізла з віконечка, зіскочила прямісінько на плечі Топа.
– Тепер чимдуж додому, – сказав Топ.
– Там десь мама тебе чекає, хвилюється, де ти поділася.
– А цукерки? А цукерки! – сонно мурмотів песик.
– Будуть тобі цукерки, Ласунчику, – раділа Наталочка і говорила,
говорила, не замовкаючи.
– Я був чемний. Я нічого поганого не робив. А вона мене хап – та
й ну бігти. Я так перелякався. Я кликав тебе, Наталочко, а ти мене не
чула. А Топа я не кликав, бо знав, що його тут нема.
– Все гаразд, Ласунчику, – заспокоювала песика дівчинка. – Ми
вже йдемо додому. Ми з Топом чули, як ти розмовляв з Бабою Ягою. Ти
молодець, Ласунчику. Ми з Топом так і сказали: «Наш Ласунчик –
сміливий і розумний собака». Правда, Топе? Ми так сказали?
– Так. Ти дійсно тримався дуже хоробро.
– Ой! Вона мене била і посадила на ланцюг. Ні, якщо чесно, то я
дуже злякався. Але я знав, що ви мене врятуєте. Я про те пам’ятав. Ви
справжні друзі. І я вас люблю.
І Ласунчик солодко заснув у Топа під курткою, натомлений
своїми переживаннями, адже він був ще дуже маленький.
Дівчинка з песиком щасливо повернулися додому. Мама вже
хотіла Наталочку сварити, що її так довго не було, але дівчинка все їй
чесно розказала: і про Топа, і про Бабу Ягу, і про пригоду, що трапилася
з маленьким іграшковим песиком. Мама слухала і лагідно посміхалася.
А потім сказала:
– Бути тобі казкаркою. В тебе це вийде.
І чому ті дорослі не вірять дітям, коли з ними стаються всілякі
пригоди?
Ласунчик довго спав. Йому снилися страшні сни. Такі страшні,
що він аж плакав. Довелося Наталочці його розбудити, а щоб він
остаточно заспокоївся, довелося дати йому цукерку.
Наступного дня несподівано прийшов Топ.
– Ну? Як ви тут? Як Ласунчик? Вже заспокоївся?
– Та де там! Йому все ще Баба Яга сниться.
– Ну нічого. Пройде. А я до вас прийшов не просто так.
– Міг би й просто так прийти. Ти ж свій.
– Я приніс вам чарівне сильце.
– А навіщо нам сильце? – здивувалася Наталочка.
– Я поставлю його біля воріт. Воно нікого не займатиме, та, якщо
Баба Яга знову насмілиться до вас прийти, воно її зловить. А вона
прийде, я вже це поріддя знаю. Отоді сильце і зловить її.
– Ой, як цікаво! А що ми з нею будемо робити?
– Покличете мене, а я вже з нею поговорю.
– Ой, Топе, я боюся.
– Ти? Боїшся? Я тобі не вірю. Ти смілива дівчинка. Чого тобі
боятися якоїсь там Баби Яги, коли її навіть маленький Ласунчик не
злякався?
– Ой, Топе, якщо чесно, то я дуже злякався.
– Але ж ми чули, як ти себе хоробро поводив, як ти з нею
розмовляв.
– Це я від… Ну як це слово? Забув! НУ як я міг забути? Ну
підкажіть мені. Ви ж дорослі, а я маленький.
– Зі страху, – спробувала підказати Наталочка.
– Ні. Не від страху.
– З розпачу, – здогадався Топ.
– Правильно, – зрадів Ласунчик, що Топ знайшов потрібне слово.
– Це я з розпачу. Бо, якщо чесно, то я не дуже хоробрий. Але я
неодмінно буду хоробрим. Я буду схожий на Топа. Слухай, Топе, а може
ти мене обернеш на лева? Я буду великим добрим левом. Щоб мене Баба
Яга боялася.
– І Наталочка, – засміявся Топ.
– Чому Наталочка? Вона мене не буде боятися.
– Чому не буде? Вона ж дівчинка, і ще не зовсім доросла. Краще
будь собі Ласунчиком. Хоча б тому, що лева не годують цукерками. І не
треба тобі бути левом. Бо де тоді Наталочка буде тебе тримати? Леви в
хаті не живуть. А з Бабою Ягою ми розберемося. От зловимо її, а тоді
йпоговоримо. Вона у нас закрутиться.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × 1 =