Кому казку, а кому бубликів в’язку

– А як?
– Зараз поміркуємо. Ходімо ближче, але дуже тихенько, щоб Баба
Яга нас не помітила.
Підійшли ближче. Причаїлися. І почули скрипучий голос:
– Ну що, надумався? Будеш заманювати мені дітей? Це ж зовсім
просто: лежить собі іграшковий песик. Він навіть рухається! Це ж дуже
цікаво. Цікаво кожному, а особливо дітям. От підійде дитина,
забавиться, а я її хап – і вже вона моя. Це ж так просто. І тобі нічого не
треба робити. Зате матимеш повно цукерок. Багато-багато. Це ж треба
бути просто дурнем, щоб відмовитися.
– А я скажу тій дитині:
«Тікай швидше звідси, бо тут страшна-престрашна Баба Яга».
– Ах, ти ж, потворо! – несамовито закричала Баба Яга.
– Ти сама потвора. І не треба мені твоїх цукерок.
– Молодець Ласунчик, – невтрималася Наталочка.
– Тихо, нас можуть почути.
– Ні, ти тільки подумай, який сміливий песик, – притишено
сказала дівчинка. А Ласунчик вів далі:
– Незабаром сюди прийдуть мої друзі, чарівник Топ і Наталочка.
Вони тебе…
– Ой-ой! Дуже я їх боюся. Та доки вони прийдуть, то я з тебе
ганчірку зроблю.
– І не зробиш! І не зробиш! – застрибав песик. В дзеркальце було
видно, як Баба Яга вже замахнулася, щоб вдарити песика, але так і
зупинилася з піднятою рукою.
– Не розумію, куди подівся Ласунчик, – занепокоївся Топ. – А-а,
він став невидимий. От розумний собака.
А Баба Яга несамовито закричала:
– Де ти? Куди ти подівся?
І голос Ласунчика:
– А я тут! А я тут! А ти мене не знайдеш.
– Ану вилазь. Куди ти заховався, негіднику?
– А я не заховався! А я не заховався! Баба Яга, як кочерга.
– Ну гаразд. Зараз мені ніколи, бо я вже мушу летіти. А коли я
повернуся, тоді ти в мене дістанеш! Ох і дістанеш! Забудеш, як тебе
звати. А зараз мені ніколи, я вже мушу летіти.
– Лети, лети. Дуже добре, – сказав Топ. – Вона летить, а ми тим
часом… А зараз ховаймося, Наталочко, щоб вона нас не помітила, бо
тоді все пропало.
Тільки-но вони встигли заховатися, як з хатки вийшла Баба Яга.
– Фу, фу! Людським духом тхне! Напевно, знову грибники.
Набридли вже! Хоча ні, за грибами ще рано. І ягід ще не має. Однак ті
люди все чогось шукають, все їм чогось треба у моєму лісі. Не встиг сніг
зійти, а вони вже тут, а вони вже чогось шукають: то проліски їм
потрібні, то соснові бруньки, то вербові котики. А все через те, що я дуже
добра. Навіть не лякаю їх як слід. Фу, фу! Таки пахне людським духом.
Наче щойно тут хтось був. Що там той негідник молов? Про якусь
дівчинку та про якогось чарівника. Якось так чудернацько його звати. Я
й забула, як саме. Здається, Геп. Ні, не так. Здається, Гоп. Так, Гоп. Та де
їм там до мене добратися! В болоті зав’язнуть, в лісі заблукають. Фу, фу!
Таки хтось тут був. Але мені ніколи. Мушу летіти. Сьогодні збираються
всі поважні Баби Яги та найстрашніші відьмаки. Будуть хвалитися, хто
найбільше пакостей людям зробив. Добре їм хвалитися. А мені що?
Живу у провінції, простору мало. Заманеш когось в трясовину – і тому
рада. Не понесеш же їм того забавкового песика. Засміють. Бо хіба ж це
справжня пакість?
Осідлала Баба Яга помело та й полетіла – аж засвистіло за нею,
загуло.
– Тепер до роботи, – скомандував Топ. – Залазь мені на плечі і
добирайся он до того віконечка. Воно відхилене.
– Але ж високо. Я не дістану.
– Мусиш. Це найкращий спосіб врятувати Ласунчика. Я в таке
віконечко ніяк не залізу, а ти зможеш. Ну, спробуй. Підтягайся на руках.
Ну… Ще трошки. Я тобі не раз казав, що треба займатися спортом.
– Не можу, – ледве не плакала Наталочка.
– Мусиш. Пробуй ще. Там наш друг, там наш Ласунчик. Ми його
мусимо врятувати.
– І що ти за чарівник такий? Який толк з твоїх чарів, коли ми
мусимо все робити самі?
– А який толк з твоїх порожніх розмов, коли треба рятувати
песика? Пробуй ще. Я тебе підсаджу.
Ще зусилля – і дівчинка вже на вікні.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × 5 =