Кому казку, а кому бубликів в’язку

– Ну, якщо мама погодиться, тоді інша річ. З мамою не страшно.
– Так… Тепер треба, щоб мама неодмінно погодилася. Як же ж її
переконати? Ну, іди, клич свою маму. Спробуємо.
Покликали маму. Спершу мама не вірила, потім дивувалася і
дивилася на Топа великими очима, а потім сказала:
– Що цікаво моїй доньці, те цікаво й мені. В жодній казці я ще не
була. Згода. Що я маю робити?
– Нічого, – сказав Топ.
– Ви просто не лякайтеся, коли я до вас доторкнуся чарівною
паличкою і ви на якийсь час станете маленькою.
– Як тоді Баба Яга?
– Ну… Майже.
– Це страшно, але й цікаво. А можна, я буду тримати за руку свою
Наталочку? Що б ми десь там по дорозі не розгубилися.
– Можна. Хоча дорога й недалека. А Наталя візьме на руки
Ласунчика, бо від нього всякого можна сподіватися. Ну, готові? А тепер
трішки чарів. Бо що ж то за казка без чарівника й чарівної палички?
І Топ до кожного доторкнувся чарівною паличкою, а потім
сказав:
– Крібле, крабле, бумц!
І Наталочка, і її мама, і навіть чарівник Топ, – всі, крім
Ласунчика стали раптом маленькими-маленькими. Ще мить – і вони
опинилися в зовсім іншому світі – в світі казки, якої вони ще не знали.
Як тільки наші мандрівники там опинилися, то відразу знову набрали
свого зросту і стали зовсім такими, як вони були. Але Наталочка навіть
того не помітила. Її оченята прикипіли до шоколадного дерева. На ньому
було повнісінько шоколадних фігурок. Шоколадні фігурки дівчинка
бачила в магазинах. Але, щоб стільки? І щоб вони росли на дереві? Ні,
Наталочка такого ще не бачила.
– А які цікаві. І які різні! – вигукнула дівчинка. – Мамо, мамо, а
он який кумедний шоколадний клоун. В блискітках увесь.
Тільки дівчинка так сказала, як блискучий шоколадний клоун
так і стрибнув з дерева прямісінько в Наталині руки.
– Ой, – тільки й сказала дівчинка. Аж Топ засміявся.
– Тепер ти можеш його з’їсти. Він тепер твій.
– А хто їх почіпляв на дерево? – спитала Наталя.
– Ніхто їх не почіпляв. Вони тут ростуть.
– Топе, Топе, – загукав Ласунчик, – а ти мені це дерево не
показував.
– Бо хіба тобі можна таке показувати?
– Не можна, не можна. Бо я це все з’їв би. І он того слоника, і того
зайчика, і бегемотика.
І всі названі фігурки по одній так і стрибали до Ласунчика. Аж
Топ мусив вдатися до своєї чарівної палички, щоб цей шоколадопад
зупинити. Топ з докором глянув на Ласунчика.
– А ти, Ласунчику, часом не знаєш, що буває з такими жадними
дітьми? Та й з песиками також.
– Ні, не знаю. А що з ними буває?
– Забув? У них потім животики болять.
Всі засміялися.
– Ой, дивися, Ласунчику, щоб ти через свою жадність не потрапив
у біду.
Наталина мама стояла непорушно і все кудись дивилася. Топ
прослідкував за її поглядом.
– А-а, квіти, – тихо сказав він.
– Так, тут ростуть дивовижні квіти. Це просто щось незвичайне.
Такі барви, таке розмаїття. Таке, вочевидь, може бути тільки в казці.
– А ще зважте, що ті квіти цвітуть круглий рік. Коли ми
повернемося, – посміхнувся Топ, – таку казку ми зробимо у вашому
квітнику.
– І ці квіти будуть у нас рости?
– Будуть. Якщо їх доглядати.
– Я буду їх доглядати, – якось зовсім по-школярськи тихо сказала
мама.
– А я мамі допомагатиму. Правда, мамочко?
– Так, моя дитино. Від квітів життя кращає і люди добрішими
стають.
– О, о, дивіться, – раптом засміявся Топ. – Наша Баба Яга.
Біжить – ледь не перечепиться. І морозиво несе. І як це вона
спізнилася?
А тут і Баба Яга з тацею морозива прибігла. І відразу до Топа з
докором:
– Топе, як тобі не соромно! Чому ти мені не сказав, що у нас гості?
Пригощайтеся, любі. Морозиво найкраще, на всі смаки. Хто що любить.
Кожен вибрав собі морозиво, а Ласунчик прихопив аж два.
– Ласунчику, ти знову? – дорікнув йому Топ.
– Ну чому не можна? – запхинькав Ласунчик. – Я ж тільки два.
– Ти маленький, – суворо сказав Топ. – Тобі й половинки
вистачило б. Ну добре вже. Нехай буде ціле, але тільки одне.
– А як там наша Баба Яга? Вона у вас? – запитала Наталочка.
– Так, у мене. Дуже вперта трапилася. Ніяк не можу відівчити її
від поганих звичок. Вкрай зіпсована. Але я її відівчу. Неодмінно відівчу.
І тоді вона повернеться до вас.
– Могла б і не повертатися. Ми за нею не засумували, – засміялася
дівчинка.
– Е, не кажіть. Без Баби Яги і казка – не казка. Аби вона тільки
нікому зла не робила.
– Ну, ще по одному морозиву, – посміхнувся Топ, – і в дорогу.
– Куди? – захоплено і зацікавлено запитала Наталочка і оченята в
неї заясніли.
– Я зараз викличу фантасмобіль. – І поїдемо казкові дива
роздивлятися. Бо те що ви бачили, це ще не дива.
Топ дістав з кишені щось схоже на наш мікрофон і тихо, але
владно сказав:
– Чарівник Топ викликає фантасмобіль.
І голос:
– Куди треба їхати, чарівникові Топу?
– Хочу гостям показати нашу казку.
– Зрозумів. Фантасмобіль зараз буде.
– Це що? Таксі? – здивувалася Наталя.
– Не зовсім. Зараз побачиш.
Через кілька хвилин з’явилося фантастичне авто. Звідки воно
з’явилося, ніхто сказати не міг. І шуму двигуна ніхто не почув.
– А де водій? – занепокоїлася Наталя.
– А цей фантасмобіль їде без водія. Йому дали вказівку, куди
треба їхати, внесли карту в його комп’ютер – і він їде.
– А це безпечно, – засумнівалася мама.
– Цілком, – заспокоїв її Топ. – Фантасмобіль ще ніколи нікого не
підвів. З ним ще ніколи не було ніякої не те, що аварії, а навіть
найменшої неточності. Йому можна довіряти. Сміливо сідайте – і
поїхали.
Мандрівники їхали і не переставали дивуватися. Ось
королівський палац весь у небачених квітах. Принцеса Пелюстина
вийшла на балкон і вітально помахала їм рукою. Топ розповідав:
– Фантасмобіль розвиває шалену швидкість. Він може мчати
скорше, ніж ваші літаки. Але йому заклали в комп’ютер, що гості хочуть
подивитися нашу казку. І фантасмобіль їде дуже повільно, щоб ви все
могли добре роздивитися. Ну, швидкість я й сам можу змінити, якби
раптом виникла така потреба.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − 11 =