Кому казку, а кому бубликів в’язку

Ледве вдалося панові Муркові випровадити всіх кошенят. Нарешті
школа спорожніла і в класі запанувала тиша. Втомився Мурко. Він був
вже таки старий, а вчити кошенят було дуже нелегко і клопітно. Але й те
мусив хтось робити. Треба було подбати про молоде покоління і навчити
їх всіх нехитрих котячих наук, навчити, як на світі жити. Кіт Мурко
сів, задумався і ледь не задрімав.
– Що це я? – раптом похопився він. – Ох, старію, старію. Ніколи дрімати.
Ще є робота. Пильна і невідкладна. Річ у тім, що їхня відмінниця киця
Аліса захотіла вивчати іноземну мову. Такий предмет
в програмі школи був непередбачений, але за бажанням учнів іноземні
мови можна було вивчати. І вчителі у них були. Можна було вивчати
майже всі пташині мови, навіть мову собак. Але Аліса захотіла вивчати
мишачу мову. З тим у їхній школі була проблема. Жоден кіт досконало
не знав мишачої мови. Хіба що декілька слів. Бо й то правда: про що
котам з мишами розмовляти? Зловив, з’їв – та й по всьому. Така вже
їхня котяча справа. А тут … і навіщо Алісі здалася та мишача мова?
Але, коли учениця хоче, вона має таке
право. От тепер кіт Мурко і ламав собі голову: де взяти для Аліси
вчителя з мишачої мови? Жодна миша не погодиться працювати в їхній
школі, як би її не запевняли, що ніхто її тут не з’їсть. Не повірить. Бо так
вже повелося між котами і мишами – вічна ворожнеча. Пан Мурко
зібрався йти до мишей на перемовини, хоча й не вірив, що з того
щось вийде. Але мусив іти, щоб не постраждав престиж їхньої школи.
Знайшов мишачу нору, сів біля неї і заговорив, майже заспівав,
солодко, медово – заслухаєшся, якщо й не хочеш.
– Миші, ей, миші, слухайте мене уважно. Я не ворог, а ваш друг. Я
завжди був проти того, щоб коти ловили мишей.
В нірці тиша. Можна було подумати, що вона порожня. Але Мурка не
одуриш. Його ніс чув мишачий дух. Він добре знав, що миші там є.
Просто вони дуже хитрі. Зачаїлися та й мовчать.
– А прийшов я до вас, щоб укласти з мишами довічний мир. Всі наші біди
і непорозуміння від того, що ми, коти, не знаємо мишачої мови. То чи не
погодився б хто-небудь з вас навчити нас вашої мови?
Котрась з мишей, очевидно, молоденька, таки не витримала й
обізвалася:
– Ага! Мова наша вам потрібна! А спробує вилізти з нас хоч одна – ти ж
перший її і схрумкаєш. Знаємо ми вас, підступних. Не віримо ми вам.
Даремно стараєшся.
Кіт Мурко зрадів:
«Добре, що обізвалися. Тепер все може піти на лад. Головне – говорити
переконливо».
І кіт заговорив ще солодше, добираючи зі свого мізерного запасу слова
мишачої мови.
– Це було колись, давайте про те більше не згадувати. Відтепер у нас
почнуться нові стосунки. А відносно мене … я давно вже м’яса не їм.
Перепрошую. Я на дієті. П’ю саме лише молоко і споживаю вітаміни.
Так що я кіт цілком безпечний.
Смілива миша продовжувала розмовляти з Мурком, хоч її намагалися
припам’ятати розумніші родичі.
– Тихо, – прикрикнула вона на родину. – Я так нічого не почую.
Послухай, коте, а навіщо вам наша мова?
Кіт Мурко зам’явся. Він не був готовий відповісти на таке здавалося б
резонне запитання.
– Ей, коте, – осміліла миша. – Чого ж ти мовчиш?
– А … а це я добираю відповідні слова, бо дуже слабо знаю вашу мову. Річ
у тім, що одна молоденька і розумна кішечка хоче відстоювати серед
котів ваші інтереси. Але для того їй просто необхідно знати мишачу
мову.
– А та ваша … розумна кішечка також на дієті?
– Ні. Тобто … майже. У неї ще молочні зуби, а тому … а тому …
– Я зрозуміла. Ти за свою розумну кішечку поручитися не можеш. Ти,
коте, брешеш. Ти навмисне все це вигадав, аби котрусь з нас вполювати.
«От хитрющі ті миші, – подумав кіт Мурко, – не так просто їх
перехитрувати».
Він заговорив ще солодше, ще переконливіше.
– Клянусь. Наша Аліса і справді хоче навчитися вашої мови.
– Добре. Ти мене добре чуєш?
– Прекрасно.
– То нехай ваша Аліса приходить до нашої нірки, і я, не виходячи з
нірки, буду вчити її нашої мови. Як прийде, то нехай покличе Мишанду.
Мишанда – то я. Зрозумів?
– Зрозумів. Дякую тобі, Мишандо. Думаю, що ви з Алісою заприятелюєте.
– Краще не треба.
– Ну, як хочеш.
– Завтра нехай приходить.
З нірки було чутно багатоголосий писк. Миші обурювались поведінкою
Мишанди. Вона виправдовувалася, щось їм пояснювала, але Мурко уже
того не зрозумів, бо насправді дуже погано знав мишачу мову.
Пан Мурко був собою задоволений. Престиж школи було
врятовано. Тепер Аліса, якщо їй так хочеться, нехай собі вчить мишачу
мову. Хоча пан Мурко ніяк не міг того збагнути: навіщо їй це?
– Молоді завжди люблять щось вигадувати. Аліса також. Екстрімалка!

В котячій школі новина: Мундик прийшов до школи гарний,
вичесаний, кожна шерстинка на ньому виблискувала – аж всі
здивувалися. Всі побачили, який це гарний кіт.
Всі кицьки з нього очей не спускали.
– Ах, Мундик!
– Розкішний!
– Шикарний!
– Правду казали, що він породистий. А я не вірила.
– А я знала, що він породистий. Породу не сховаєш. Її відразу видно.
– Ой! Ой! Видно! Чомусь ти тієї породи не бачила, коли Мундик був
занедбаний і закудланий.
– А нібито ти бачила.
– Поталанило нашій Алісці, – мрійливо сказала Топся. – Він тілький на
неї і дивиться, наче більше нікого й на світі нема.
– Бо Аліска гарна.
– А що в ній гарного? Звичайна собі кішка. І навіть безпородна.
– То й що, що безпородна? Однак гарна.
Між кицьками назрівала сварка. Але тут до класу зайшов пан Мурко – і
всі затихли. Пан Мурко теж відразу звернув увагу на Мундика.
– О, Мундику, а я тебе й не впізнав. Я подумав собі, що у нас появився
якийсь новий кіт достоту схожий на нашого Мундика. Ти що, знайшов
нарешті господаря?
– Це не я. Це Аліса. Вона повела мене до своєї хазяйки, а та погодилася
мене взяти. Тепер у мене є свій дім.
– Молодець Аліса. Це гідний приклад для нас всіх.
Пан Мурко обвів очима клас.
– Щось я не бачу нашої Миці. Ніхто не знає, де вона? Чи може не
захотіла відвідувати нашу школу? Дуже зарозуміла киця. Гарна, але
зарозуміла.
– Ой, з Мицею трапилася біда, – сумно сказала Топся. – Вона в лікарні. Їй
зробили операцію.
– Ай-ай-ай! – забідкався пан Мурко. – А я казав. А я попереджав. Все це
ті корми. Бережіться їх, котята.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one × 5 =