Кому казку, а кому бубликів в’язку

А що ж відбувалося у Баби Яги? Чи треба вам казати, яка вона
була люта, коли, повернувшись додому, не знайшла там маленького
песика? Спершу вона подумала, що він кудись від неї заховався. Але,
коли пересвідчилася, що песик зник, а ще й побачила сліди від
маленьких ноженят на своєму підвіконні, люті її не було меж.
– Ну, негідники, почекайте. Ви у мене поплачете. Я вам покажу,
хто така Баба Яга. Будете знати. Надовго запам’ятаєте. І дітям своїм
розказувати будете. Ти дивися, як осміліли. Подумати тільки! Залізли в
мою хату! Кому б таке до голови прийшло? Нахаби! Злодії! Я вам
покажу, як збиткуватися над бідною Бабою Ягою.
А потім раптом заплакала, заголосила:
– Ой, бідна я, нещасна. І нема кому мене захистити, заступитися
за мене. Добре їм там хвалитися своїми витівками. Спробували б тут, на
моєму місці, коли таке мале дівчисько не побоялося залізти до моєї оселі.
Ні, я мушу їм довести, що зі мною так чинити не годиться, бо я все-таки
Баба Яга, бо я можу за таке й покарати.
І наступного дня Баба Яга пустилася в мандри. Не на помелі, не в
ступі, а пішки, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Тепер вона знала,
куди їй іти. Тепер вона знала, де живе цей хитрющий іграшковий собака.
Ще здалеку Баба Яга побачила, що він, як і вчора, сидить собі на
підвіконні і гріється на сонечку. І ще й, нахаба, побачивши і впізнавши
Бабу Ягу показав їй язик. Баба Яга, не тямлячи себе від злості, кинулася
до Ласунчика. В неї була одна лише думка: вхопити песика і кинути його
в свою торбину. Кинулася – і… От лихо! Ледве не впала. Одна її нога у
чомусь заплуталася. Баба Яга стала її висмикувати, а тим часом
заплуталася і друга нога. Непереливки Бабі Язі. Вже їй не до песика.
Лиш би якось виплутатися. Чим більше вона намагалася висмикнути
ноги, тим вони ще більше заплутувалися.
– Ой-ой-ой! Рятуйте, – нарешті закричала Баба Яга. Сміються
кури, гелгоче індик, а півень кукурікає на все село.
– Кукуріку! У Баби Яги заплуталися обидві ноги.
– Як вам не соромно сміятися з чужого горя. І хто вас виховував?
А тут і Наталочка вийшла, почувши галас на своєму подвір’ї.
– Дівчинко, дівчинко, допоможи мені. Бачиш, яка я стара. А тут
ще зі мною халепа трапилася. Допоможи, дівчинко, виплутатися з тієї…
З тієї халепи.
– Зараз я покличу того, хто вас розплутає.
– Ні-ні, – злякалася Баба Яга. – Нікого не треба кликати. Я знаю,
ти хочеш покликати чарівника Гопа, чи як там його.
Наталочка засміялася і справді пішла кликати чарівника. Тільки
не Гопа, а Топа. Він миттю з’явився і підійшов до Баби Яги. Тепер вона
була зовсім не страшна, а скорше смішна і жалюгідна.
– Ну що? Як воно, шановна Бабуся-Ягуся?
– Ой, відпусти мене. Ой, відпусти. Я знаю, це твоя робота.
– Ясна річ, що моя. Та скажи мені, будь така ласкава, чого ти
сюди прийшла? Хто тебе кликав?
– А я прийшла… Щоб провідати того симпатичного песика. Я
подумала, що вчора його так не обачно перелякала. Я хотіла… Я
хотіла…
– Ай-ай-ай! Така поважна жінка, а дурить. І кого дурить? Мене,
чарівника Топа! І не сором?
– Сором, синочку, сором! Тільки відпусти мене. Я вже більше
ніколи сюди не прийду.
– Не відпущу. Тебе треба перевиховувати. Зараз я доторкнуся до
тебе чарівною паличкою – і ти станеш маленькою-маленькою, як
мишка.
– Ой не треба, голубчику, а то я… А то я…
Баба Яга спробувала зробити грізний вигляд, але з того нічого не
вийшло. Вона була просто смішна. Її не боявся навіть Ласунчик.
– Не треба, пані, не напружуйтеся. Шкода праці.
А півень своє кукурікає:
– Кукуріку! У Баби Яги заплуталися обидві ноги.
– Цить, навіжений, – замахнулася на крикуна Баба Яга. – А то я
тебе зараз кину в торбу та й росіл з тебе зроблю. Терпіти не можу півнів.
– Звісно, що не можеш, – засміявся півень. – Бо наш крик всяку
нечисть проганяє.
– Ах ти ж!
– Тихо, бабусю, тихо, – заспокоював стару Топ. – Зараз ти станеш
маленька, як мишка, я посаджу тебе в кишеню і занесу у нашу казку. У
нас теж є Баба Яга. Тільки вона зовсім не така, як ти. От вона тебе й
перевиховає. А коли прийде пора, я поверну тебе сюди. І зріст тобі
поверну. Ти будеш знову така, як була. Тільки вдача у тебе інша буде.
– Ой-ой-ой! Не треба! Я вже більше… Пі-пі-пі!
Але вона вже була у Топа в кишені і Топ поніс її у свою
нестрашну казку.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + three =