Якийсь час Ласунчик поводив себе чемно. Слухався Наталочку,
не вередував, нікуди не залазив, не робив ніякої шкоди. Дивувалася
Наталочка, дивувався Топ, котрий час від часу до них навідувався.
– Порозумнішав наш песик, – казала Наталочка.
– Подорослішав, – казав Топ.
Потепліло. Дівчинка виносила свого улюбленця надвір. Хто його
бачив, всім він дуже подобався. Особливо дивувало, що іграшковий
песик вмів не тільки гавкати, а й розмовляти. Тут Ласунчик з цікавістю
розглядав курей, качок, а півня та індика трохи навіть побоювався.
– Не бійся, – заспокоювала песика Наталя. – Вони тебе не займуть.
Головне – ти до них не лізь.
– Я до них? Та нізащо в світі! – казав Ласунчик і аж заплющував
очі від страху.
Одного разу, коли день видався особливо теплий, Наталя винесла
Ласунчика надвір і посадила на підвіконня.
– Сиди тут і грійся на сонечку. Не підстрибуй за горобцями, бо
можеш впасти. А я піду щось мамі допомогти.
От Ласунчик і сидів собі, грівся на сонечку, на все роздивлявся.
Тут було значно цікавіше, ніж в його кухлику. Ласунчику навіть
здалося, що він трохи підріс. Правда, це було схоже на фантазію або на
казку, бо іграшкові песики не ростуть. Але Ласунчикові так хотілося
думати – то ніхто йому не боронив – нехай собі думає. Йому навіть
здалося, що півень та індик трохи люб’язніше дивилися на нього. Та він
однак їх побоювався. От сидів собі Ласунчик на підвіконні чемно і
слухняно, і не думав він, і не гадав, що саме в цей день станеться з ним
незвичайна пригода. Річ у тім, що саме в цей день через їхнє подвір’я
проходила Баба Яга. І не казкова зовсім, не та, що пригощала дітей
морозивом, а найсправжнісінька, зла і така, що дітей лякає та й
дорослим всякі пакості придумує. Жила вона у найближчому лісі, у
темних лісових хащах. Взимку сиділа у своїй хатинці, бо вже була стара, і
боялася холоду, а коли потепліло, вийшла на промисел. Вона собі
думала, що може якусь неслухняну дитину їй вдасться забрати. Та таких
дітей не було. Всі діти на диво були чемні, слухалися своїх батьків і
дідусів та бабусь. Як ти таку дитину забереш? А ніяк. Від того Баба Яга
була дуже сердита. Коли дивиться – а на підвіконні такий симпатичний
песик сидить.
– Візьму собі хоч того песика. Все ж не дурно з дому виходила.
Пригодиться. Правда, він іграшковий, та все-таки.
Вхопила Баба Яга Ласунчика та й кинула в свою торбину.
– Ой-ой-ой, – кричав Ласунчик, але Наталя його не чула, бо
поралася з мамою коло обіду, а голос у Ласунчика був дуже тихенький.
– Ти куди? Куди? – закричали кури.
– То наш песик, негайно віддай, -закричав півень.
– Гел, гел, гел! Геть звідси, злодійко, – закричав індик. Але Баба
Яга чимдуж подалася до своєї хатинки у лісових нетрях. Почула Наталя
шарварок у дворі, вибігла – а її песика, її Ласунчика нема. Заплакала тут
дівчинка та й ну питати у курей, качок та індиків, чи вони часом не
бачили, куди подівся її маленький песик.
– Я бачив, – сказав індик, що завжди і до всього уважно
придивлявся.
– Його взяла якась недобра жінка.
– А звідки ти знаєш, що вона недобра?
– По очах видно. Забрала вона твого песика та й понесла.
Дівчинка притьмом до хати. Тепер вона вже знала, як покликати
Топа. Ласунчик не міг його покликати, бо в нього не було кухлика. Топ
тут-таки з’явився.
– Що знову натворив той бешкетник? – запитав Топ.
– Нічого він не натворив. Був на диво чемний. Та у нас, Топе, біда.
Ласунчика вкрали.
– Вкрали? Хто його вкрав?
– Очевидно, тутешня Баба Яга.
І Наталочка заплакала.
– Та не плач ти. Ти заваджаєш мені думати. А це справа серйозна.
І навіщо він їй – ніяк втолк не візьму. Чекай. Мушу глянути у своє
чарівне дзеркальце. Зараз, налаштую на хвилю Баби Яги. Бачу! Бачу
нашого Ласунчика. Він сидить бідолашний і плаче. І та негідниця ще й
на ланцюг його посадила. Такого маленького! Треба негайно його
рятувати. Я пішов.
– Я піду з тобою.
– Тобі не можна. Це небезпечно.
– Я не можу тут сидіти, коли з Ласунчиком трапилася біда. Візьми
мене, Топе, я теж хочу допомогти песикові. Йому там дуже зле. Він плаче
і думає, що всі його покинули.
– Гаразд. Ходімо. Ти знаєш дорогу до лісу?
– Знаю. Я з мамою не раз ходила.
– Тоді веди мене до вашого лісу, а я вже сам знайду хатинку Баби
Яги.