Кому казку, а кому бубликів в’язку

Якийсь час Ласунчик поводив себе чемно. Слухався Наталочку,
не вередував, нікуди не залазив, не робив ніякої шкоди. Дивувалася
Наталочка, дивувався Топ, котрий час від часу до них навідувався.
– Порозумнішав наш песик, – казала Наталочка.
– Подорослішав, – казав Топ.
Потепліло. Дівчинка виносила свого улюбленця надвір. Хто його
бачив, всім він дуже подобався. Особливо дивувало, що іграшковий
песик вмів не тільки гавкати, а й розмовляти. Тут Ласунчик з цікавістю
розглядав курей, качок, а півня та індика трохи навіть побоювався.
– Не бійся, – заспокоювала песика Наталя. – Вони тебе не займуть.
Головне – ти до них не лізь.
– Я до них? Та нізащо в світі! – казав Ласунчик і аж заплющував
очі від страху.
Одного разу, коли день видався особливо теплий, Наталя винесла
Ласунчика надвір і посадила на підвіконня.
– Сиди тут і грійся на сонечку. Не підстрибуй за горобцями, бо
можеш впасти. А я піду щось мамі допомогти.
От Ласунчик і сидів собі, грівся на сонечку, на все роздивлявся.
Тут було значно цікавіше, ніж в його кухлику. Ласунчику навіть
здалося, що він трохи підріс. Правда, це було схоже на фантазію або на
казку, бо іграшкові песики не ростуть. Але Ласунчикові так хотілося
думати – то ніхто йому не боронив – нехай собі думає. Йому навіть
здалося, що півень та індик трохи люб’язніше дивилися на нього. Та він
однак їх побоювався. От сидів собі Ласунчик на підвіконні чемно і
слухняно, і не думав він, і не гадав, що саме в цей день станеться з ним
незвичайна пригода. Річ у тім, що саме в цей день через їхнє подвір’я
проходила Баба Яга. І не казкова зовсім, не та, що пригощала дітей
морозивом, а найсправжнісінька, зла і така, що дітей лякає та й
дорослим всякі пакості придумує. Жила вона у найближчому лісі, у
темних лісових хащах. Взимку сиділа у своїй хатинці, бо вже була стара, і
боялася холоду, а коли потепліло, вийшла на промисел. Вона собі
думала, що може якусь неслухняну дитину їй вдасться забрати. Та таких
дітей не було. Всі діти на диво були чемні, слухалися своїх батьків і
дідусів та бабусь. Як ти таку дитину забереш? А ніяк. Від того Баба Яга
була дуже сердита. Коли дивиться – а на підвіконні такий симпатичний
песик сидить.
– Візьму собі хоч того песика. Все ж не дурно з дому виходила.
Пригодиться. Правда, він іграшковий, та все-таки.
Вхопила Баба Яга Ласунчика та й кинула в свою торбину.
– Ой-ой-ой, – кричав Ласунчик, але Наталя його не чула, бо
поралася з мамою коло обіду, а голос у Ласунчика був дуже тихенький.
– Ти куди? Куди? – закричали кури.
– То наш песик, негайно віддай, -закричав півень.
– Гел, гел, гел! Геть звідси, злодійко, – закричав індик. Але Баба
Яга чимдуж подалася до своєї хатинки у лісових нетрях. Почула Наталя
шарварок у дворі, вибігла – а її песика, її Ласунчика нема. Заплакала тут
дівчинка та й ну питати у курей, качок та індиків, чи вони часом не
бачили, куди подівся її маленький песик.
– Я бачив, – сказав індик, що завжди і до всього уважно
придивлявся.
– Його взяла якась недобра жінка.
– А звідки ти знаєш, що вона недобра?
– По очах видно. Забрала вона твого песика та й понесла.
Дівчинка притьмом до хати. Тепер вона вже знала, як покликати
Топа. Ласунчик не міг його покликати, бо в нього не було кухлика. Топ
тут-таки з’явився.
– Що знову натворив той бешкетник? – запитав Топ.
– Нічого він не натворив. Був на диво чемний. Та у нас, Топе, біда.
Ласунчика вкрали.
– Вкрали? Хто його вкрав?
– Очевидно, тутешня Баба Яга.
І Наталочка заплакала.
– Та не плач ти. Ти заваджаєш мені думати. А це справа серйозна.
І навіщо він їй – ніяк втолк не візьму. Чекай. Мушу глянути у своє
чарівне дзеркальце. Зараз, налаштую на хвилю Баби Яги. Бачу! Бачу
нашого Ласунчика. Він сидить бідолашний і плаче. І та негідниця ще й
на ланцюг його посадила. Такого маленького! Треба негайно його
рятувати. Я пішов.
– Я піду з тобою.
– Тобі не можна. Це небезпечно.
– Я не можу тут сидіти, коли з Ласунчиком трапилася біда. Візьми
мене, Топе, я теж хочу допомогти песикові. Йому там дуже зле. Він плаче
і думає, що всі його покинули.
– Гаразд. Ходімо. Ти знаєш дорогу до лісу?
– Знаю. Я з мамою не раз ходила.
– Тоді веди мене до вашого лісу, а я вже сам знайду хатинку Баби
Яги.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × one =