Кому казку, а кому бубликів в’язку

Тепер Ласунчик жив собі спокійно і нічого не боявся. Навіть
сусідського злого собаки, котрий, і це вже перевірено, кусався. Сам
півень Ласунчику про те казав. Після пригоди з Бабою Ягою всі
мешканці Наталиного подвір’я стали Ласунчика поважати. Тепер
Наталочка надовго могла лишити Ласунчика на підвіконні. Дівчинка
була певна, що нічого поганого з ним не трапиться. Час від часу до них
заходив Топ. Він хвалив Ласунчика і дивувався: йому здалося, що
Ласунчик трохи підріс.
– Так, я виріс. А що ж тут дивного? Всі ростуть. Он і Наталочка
трохи підросла. Всі так кажуть. А я хіба гірший?
– Та ні, Ласунчику, ти не гірший, – казав Топ, – але ти іграшковий.
А іграшкові песики не ростуть.
– Ростуть, ростуть. Ще й як ростуть. Просто ти, Топе, про те не
знаєш, хоч ти і чарівник.
– Та ні, Ласунчику, я знаю, що іграшкові песики не ростуть.
– А цукерки іграшкові песики їдять? Ну скажи, їдять? Ага, не
їдять. От і виходить, що я – песик не зовсім звичайний, хоч і іграшковий.
А хочете, я вам про себе пісеньку заспіваю?
– Пісеньку? А хто тебе навчив?
– Ніхто не навчив. Я сам придумав. Я ще навіть Наталочці її не
співав. Тільки півнику. Півник мене похвалив. І мою пісеньку похвалив.
А ще півник сказав, що я молодець.
– Я бачу, ти півника вже не боїшся?
– Ні, Топе, не боюся. Ні півника, ні індика. Ми тепер друзі.
– Це добре, Ласунчику. І запам’ятай: друзі – це найкраще, що
може бути.
– Я знаю. Ви з Наталочкою – теж мої друзі. І ви врятували мене
від Баби Яги.
– До речі, як там вона? – похопилася Наталочка.
– Та нічого. Пробуємо її змінити. Важкувато, але думаю, що
впораємось. Ну, Ласунчику, то ти заспіваєш нам свою пісеньку?
– А ви хочете, щоб я заспівав?
– Звичайно, хочемо. Це навіть дуже цікаво. Я ще ніколи не чув, як
співають іграшкові песики. І Наталочка не чула. Правда, Наталочко?
– Так, я ніколи не чула, як співає Ласунчик.
– Ми тебе уважно слухаємо.
– Ой, я навіть трохи хвилююся.
– Дуже хвилюватися не треба, але трохи можна. Кожен артист
трохи хвилюється.
– Ну, слухайте.
І Ласунчик заспівав.
А я песик забавковий.
В мене є багато справ.
Я нікого і ніколи
Ще в житті не покусав.
Я люблю смачні цукерки
І морозиво смачне,
І святкові феєрверки
Так захоплюють мене.
В мене друзів вистачає,
Хоч живу я перший рік.
У дворі мене чекає
Славний півень Кукурік.
Є Наталочка у мене
І великий дужий Топ…
– А далі я ще не придумав.
– Ну, ти, Ласунчику, просто молодець, – похвалив песика Топ. А
Наталочка заплескала в долоньки і сказала:
– Славна пісенька, Ласунчику. Насправді. А ти мене її навчиш?
– Навчу, навчу, аби я тільки сам її не забув.
– Ну, ти вже постарайся не забути свою пісеньку, – засміявся Топ,
– бо крім тебе ніхто більше її не знає.
– Та я вже постараюся.
– А зараз… Ви не здогадуєтесь, чого я сьогодні до вас прийшов? –
посміхаючись, запитав Топ.
– Просто собі прийшов. Хіба обов’язково мусить бути якась
причина, щоб до нас прийти?
– Ти права, Наталю. Та сьогодні причина є. Я, власне, прийшов,
щоб запросити вас у нашу казку. Ласунчик її знає, а ти, Наталочко, ні. А
казка наша нічим не гірша за другі казки, а може й краща. Тобі,
Наталочко, буде цікаво.
– Ой, я не можу. Я мушу спитати дозволу у мами, а мама мене
нізащо не пустить.
– Не пустить… От халепа. Що ж робити? Тут і чарівна паличка не
допоможе. Та щось треба придумати. А що?.. А ми переконаємо твою
маму, що це зовсім безпечно, бо наша казка ніскілечки нестрашна.
– Мама не повірить. А якщо й повірить, то однак мене не
відпустить. Вона дуже за мене переживає.
– Кажеш, переживає…
– Я придумав, Топе. Я придумав!
– Що ти придумав, Ласунчику?
– А ми Наталину маму візьмемо з собою. Нехай і вона подивиться.
Їй теж буде цікаво.
– А вона казки любить?
– Любить, любить, – в один голос загукали Наталя і Ласунчик.
– А вона в казки вірить? – все ще сумнівався Топ.
– От чи вірить – того не знаю… – задумалася Наталочка. – Думаю,
що не дуже. Або й зовсім не вірить.
– Це кепсько, – сказав Топ. – Та ми щось придумаємо. Клич,
Наталочко, свою маму.
– Вже? Зараз?
– А навіщо відкладати? Хіба тобі не хочеться в казку? Вже. Зараз.
– Хочеться, дуже хочеться. Але, якщо чесно сказати, дуже
страшно.
– Ну, Наталю, такого я від тебе не чекав. Ти ж смілива дівчинка.
Баби Яги не злякалася. То хіба ж ти мені не віриш, що все буде гаразд?
– Вірю. Але…
– Але ж там з тобою буде Ласунчик.
– Ласунчик ще маленький. Він не зможе мене захистити.
– Я? Не зможу? Та я за тебе…
– Чекай, Ласунчику. Та ми ж домовилися, що беремо з собою
Наталину маму.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × two =