Кому казку, а кому бубликів в’язку

КАЗКА ПРО КУХЛИК, ПРО ПЕСИКА І ЧАРІВНИКА ТОПА

У дівчинки Наталі День народження. Їй виповнилося 6 років. От
скільки! Пальців на одній руці замало, щоб показати, скільки дівчинці
років. Мама сміється:
– Ти не така вже маленька, щоб свої роки на пальцях показувати.
Ти вже можеш просто сказати:
– Мені шість років.
– Мені шість років, – повторила дівчинка.
– Так. Восени ти вже підеш до школи.
– До осені ще далеко. Зараз щойно закінчується зима.
– Так. Зараз щойно лютий. А потім…
– Я знаю, мамочко, знаю. Потім буде весна, потім літо, а вже потім
осінь – і я піду до школи.
– Так, моя хороша.
– От добре! Я вже не можу дочекатися, коли я вже нарешті піду в
перший клас.
Гості розійшлися. Тепер можна спокійно, без поспіху розглянути
всі подарунки. А їх чимало. Альбом для малювання, фломастери, аж дві
дорогих ляльки, і хатинка для барбі, і посуд. Стільки подарунків
Наталочка, здається, ще ніколи не мала. А може й мала, та просто
забула.
– Мамо, мамо, а це що?
Дівчинка взяла до рук об’ємну коробку.
– Мабуть, теж подарунок. Відкрий і подивися.
Дівчинка відкрила коробку і була здивована, а може навіть трохи
розчарована.
– Мамо, а тут… Кухлик.
Мама підійшла і глянула на доньчин подарунок.
– І справді кухлик. Але ти глянь-но, який він гарний.
Розмальований весь.
– Так, гарний. Але ж це всього-навсього кухлик.
– Як тобі не соромно. Кожному подарунку радіти треба, який би
він не був. Людина тобі від щирого серця подарувала, а ти…
– Я радію, але… А хто мені цей кухлик подарував?
– Твоя хресна.
– Хресна? – дівчинка була геть розчарована.
– Навіть дивно. Хресна завжди мені дарує гарні подарунки, а
тут… Якийсь кухлик.
– Ні, ти просто нестерпна. Ти мене дуже засмутила. А, між іншим,
цей кухлик не простий.
– Не простий? А який же він?
– Чарівний! Ось який. От приклади його до вуха. Чуєш?
– Чую. У ньому щось шумить.
– От бачиш.
– А що мені з ним робити?
– Ну… Для початку склади у кухлик всі свої цукерки. Он скільки
їх.
Дівчинка кинула в кухлик кілька цукерок, потім заглянула в
нього, та цукерок там не було.
– Мамо, мамо, – загукала Наталя. – А кухлик з’їв мої цукерки.
– Бути такого не може.
– А ось…
І дівчинка знову кинула у кухлик цукерки. Вони зникли. Мама
трохи розгубилася.
– Я ж тобі казала, що він чарівний.
– Чарівний! Нічого собі! То навіщо він їсть мої цукерки?
– Чекай-но. А може в ньому хтось живе?
– Ніхто в ньому не живе.
І Наталочка перевернула кухлик верх дном.
– От… І ніхто там не живе.
– Ну… Тоді я не знаю. Та вже пізно. Складай всі свої подарунки та
й ходімо спати. Я сьогодні дуже натомилася. І кухлик нехай відпочине.
Він теж натомився. А завтра ми з ним розберемося.
Вранці Наталочка щойно лиш встала – і відразу до кухлика.
Заглянула в нього – а в кухлику сидить маленький іграшковий песик.
Дівчинка прихилилася до кухлика, засміялася і тихо сказала:
– Ку-ку!
А з кухлика їй песик:
– Гав-гав-гав!
– Ти вмієш гавкати?
– І не тільки гавкати. Я вмію навіть розмовляти.
– Ой, а я й не знала, що іграшкові песики вміють розмовляти.
– А я не просто собі іграшковий песик. Я песик казковий.
– Ой, який ти смішний, – сказала дівчинка та й дістала песика з
кухлика. Він був пухнастий, геть чорний, з біленькими вушками і
біленькими лапками. І кінчик хвостика теж був біленький.
– Ти дуже симпатичний, песику, – сказала Наталочка. І вона не
збрехала. Песик і справді був дуже милий. А головне – і очі, і вся його
мордочка виглядали так, що він нікого не збирався кусати.
– Послухай, песику, а звідки ти взявся у моєму кухлику?
– То мій кухлик, бо я тут живу.
– Ні, песику. Це тепер мій кухлик, бо мені його подарували на
День народження.
– То виходить, що мені треба виселитися з кухлика? Я б того не
хотів, бо я вже до свого кухлика звик.
– То й не виселяйся. Просто тепер і ти будеш моїм песиком. І
кухлик, і ти. І все-таки, хто посадив тебе в цей кухлик?
– Мене придумав чарівник Топ.
– А хто такий чарівник Топ?
– Це добрий чарівник з нашої казки.
– То ти з казки?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen − 13 =