Скарби Чорних Круків

Галя заламала руки, стояла і ледве не плакала.
– Хто ж знав…
Та раптом вона рішуче махнула рукою і посміхнулася.
– Вихід є. Я придумала. Ану, песику, подай мені ніж. У
мене в торбині. І стала розплітати своє довге густе волосся.
– Що ти хочеш робити? – Майже всі в один голос.
– Сукати мотузок, – весело сказала дівчина.
– З волосся? З твого волосся?
– А що ж тут такого? Ви навіть собі не уявляєте, яке воно
міцне.
– Шкода, Галю. А може не треба? – благально сказав
кіт.
– Дурниці! Навіщо мені та краса, коли Іван…
Вона знову ледве не розплакалася. А потім розсердилася
і на себе, і на всіх.
– Не треба мені під руку нічого говорити. Хто знає
кращий вихід? Прошу. Ага! Ніхто не знає! Тоді навіщо ті
розмови?
І дівчина без жалю стала ножем зрізувати своє пишне
волосся. Це було дуже незручно. І дзеркала не було. Волосся
зрізувалося не рівно, абияк, але робити було нічого. Всі
відвернулися. Жаль було дивитися, як нівечиться дівоча
краса.
– Все, – по якімсь часі майже весело сказала Галя. – Ех,
ви, тонкослізки! Веселіше дивіться на світ. Вихід знайдено
– це головне. Ходімо звідси. Сукати з волосся мотузки – це
робота довга. Аби до вечора впоралася.
Вони замаскувалися за кущами і дівчина взялася за
роботу. Зі свого волосся сукала вона мотузки і зв’язувала їх
до купи. Потім сама милувалася своєю роботою. Всі мусили
визнати, що в неї це добре виходило. Вже зовсім споночіло,
коли роботу було завершено.
– Тепер має вистачити, – задоволено сказала Галя.
– Треба тільки дочекатися, коли полетять круки.
Затаїлися і чекали. Раптом у вечоровій тиші почулися
хижі голоси і шурхіт чорних крил. Круки пролетіли зовсім
низько, прямісінько над нашими подорожніми. Аж страшно
стало: а раптом вони їх помітять? Але ні. Круки вниз не
дивилися. Вони гомоніли між собою, сердито про щось
сперечаючись.
– Тепер пора, – сказала Галя. – Ходімо.
І всі знову наблизилися до глибоченної ями.
– Ви мусите спуститися обидва, котику і песику, –
керувала Галя. – А потім підніметеся і розкажете, що там і як.
Тоді вже вирішимо, що нам робити. Ну, сміливіше, друзі мої.
– Мені страшно, – зізнався кіт. – Я боюся, що твоє
волосся…
– Не бійся. Воно міцне. Ну…
Спершу опустили кота, а потім витягнули кошик і
посадили в нього собаку. Все пройшло добре. Тепер треба
було чекати. Кіт сміливо рушив вперед. Круків не було – це
він знав. А чого ще боятися?
– Няв! Няв! – Голосно сповіщав кіт про своє
наближення. – Агов, господарю, де ти?
– Що я чую? – Немало здивувався Іван. – Невже це ти,
котику?
– Та ж я. А хто ж ще?
– Гав! І я.
– І ти, песику? Ну, друзі мої, на таке я й несподівався. Як
ви сюди потрапили?
– Та вже потрапили. Ми хочемо тебе вирятувати.
– А там на верху і Галя є.
– Галя? Моя Галя? Це неймовірно.
– А брати твої не приїхали. Вони поспішали на базар.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + 9 =