Скарби Чорних Круків

– Не смій, – крикнула крукиня. – Вода в Гримучці
холодна, а тут ні обсушитися, ні обігрітися.
– Слухай, сестричко, чи не здається тобі, що ти…
– Ні, не здається. І глумитися над хлопцем я не дам.
Навіщо тоді треба було його сюди нести? Щоб він тут помер?
Я ще маю свою силу. Я його розбуджу.
Вона обернулася на дівчину, підійшла до Івана, поклала
руку йому на чоло і тихо сказала:
– Прокинься, парубче, вже день надворі. Вже сонце
стало і високо підбилося. Прокинься.
Чи то від дівочого голосу, чи від її доторку, чи час йому
прийшов, але хлопець з натугою розплющив очі.
– Сонце? Ти сказала – сонце? Де воно? Я його не бачу.
– І не побачиш, – захихикав старший крук.
– Круки? Тут круки? Крукине, де я?
– Не лякайся. Ти у безпечному місці.
Хлопець спробував поворушити руками і ногами і
застогнав від болю.
– Крукине, чому в мене так нестерпно болять руки і
ноги?
– Від мотузків, любий. Це пройде.
– А де моя обручка?
– Її більше нема. Ось на тобі мою.
І крукиня вже хотіла одягнути йому на палець свою
обручку, але хлопець з несподіваною силою пожбурив її геть.
Старший крук знову захихотів.
– А що, сеструню? Не вийшло? Не вийшло! Це тільки ти
так думаєш, що твоя врода незборна. А воно не зовсім. Треба
було одягнути йому обручку, коли він спав, то може б щось і
вийшло.
– Замовкни. Не твоє діло.
– Не моє, звісно. Ти не спіши. Може потім, коли він
трохи оговтається, коли зрозуміє, що виходу звідси нема,
тоді посумирнішає, тоді може в тебе щось і вийде. А поки що
облиш його. Нехай усвідомить своє становище.
– Може хтось мені все-таки пояснить, де я і що тут
відбувається? –Обурено спитав хлопець.
– Я поясню, – обізвався старший крук. – Ти зараз в долині
Чорних круків. У чорних круків є свої величезні скарби,
нелічені і неміряні. Тепер ти будеш ті скарби стерегти. Довіку.
Мусиш стерегти, бо звідси виходу нема.
– Нема? Бути такого не може.
– Може, хлопче, може. Змирися і живи.
Іван пошарив по кишенях, потім мацнув на шиї: ні
хрестика, ні люльки не було.
– Це ти, крукине, мене пограбувала? Це ти віддала мене
у руки своїх братів?
Крукиня трохи знітилася.
– Я. У мене просто не було іншого виходу. Я люблю тебе
і хочу, щоб ти був зі мною.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + 1 =