Скарби Чорних Круків

Тут несамовито заторохтіли вози, почулися виляски
батогів і голоси, що підганяли коней. Це поспішали за
скарбами аж двома возами брати-кошикарі. Коні мокрі від
швидкої їзди, а господарі від хвилювання. Кошикарі ні з ким
не привіталися, навіть не глянули у бік свого брата Івана.
– От бачиш, Петре, – сказав з докором Василь. – Ледве не
спізнилися. А все через тебе. Все ніяк не міг з хати вибратися:
то спати, то їсти, то пити.
– Ну, годі тобі базікати. Давай вантажити на вози. Я ж
сказав, що треба двома возами.
Та й вже хотіли вантажити. Але що це за чудасія? За
що не візьмуться брати, все обертається на звичайнісінький
пісок. Так морочилися брати довго. Аж нарешті і про Івана
згадали. Розгніваний Петро накинувся на молодшого брата,
немов щойно тільки його помітив.
– Чого стоїш, як той бовдур? Допоможи вантажити.
Бачиш, що у нас нічого не виходить.
Та Іван лише посміхнувся. До друзів підійшла
чаклунка.
– Що ж, нехай вони собі морочаться, а вам пора. Я
скорочу ваш шлях додому. Станьте тісніше і закрийте очі.
А чом же ти, Іване, кошика свого не береш? Добрий кошик,
власними руками зроблений. Та й мандрував з тобою всюди.
Візьми на згадку.
Взяв Іван свого порожнього кошика, друзі заплющили
очі і за мить були вже вдома, втомлені, але щасливі. Коли
дивляться, а в кошику повнісінько золота і коштовностей
всяких.
– Як же ж це? – не вірив сам собі Іван. – Я ж сам бачив,
що кошик був порожній. І всі почули, як десь далеко-далеко
дзвінко засміялася чаклунка синіх гір.

 

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seven − 2 =