Скарби Чорних Круків

– Тепер ти будеш мій, – тихо сказала. В цей час хлопець
поворухнувся і крізь глибокий сон проказав:
– Галю, дівчино моя, як я за тобою скучив.
Крукиню від тих слів аж зсудомило.
– Ти диви! Скучив! Ах, ти, негіднику! Ну, коли так…
Віддам я тебе своїм братам і нехай вони роблять з тобою, що
самі знають. Нехай хоч і повечеряють тобою – то й не шкода.
Галю! Дівчино! Ух!
А тут і брати-круки не забарилися.
– Ну що? – спитав старший. Крукиня мовчки показала
свої здобутки.
– Ого! Сам віддав?
– А якже! Сам! Довго чекати довелося б.
– А як? Адже, доки він мав люльку, ніяки чари на нього
не діяли.
– А трава? Трава – це не чари. Це ліки. Це снодійне.
– А він хоч живий? Ти не перестаралася?
– Живий, живий! Тільки дуже міцно спить.
– То може все-таки ми ним повечеряємо? – спитав
найкровожадніший крук.
– Вгамуйся ти,– сказав найстарший. – Тільки й думки, що
про жертя. Я ж казав, нащо я його хочу. Тільки-от сестричку
забув спитати: як там із правом на здобич? Бачу, наша сеструня
щось дуже сердита. Чи не здобич її часом розсердила?
– Так, я сердита. Беріть його собі. Він мені більше не
потрібний.
– А що ж так?
– Слухай, не лізь в душу.
– А в тебе є душа? Оце так відкриття. Ну-ну, не сердся.
Мені просто цікаво стало, чим це він тобі так не вгодив?
Я думав, що він вже втік. Значить таки втримала. То що ж
трапилося, що ти його без жалю нам віддаєш?
– Віддаю. Хоч і не без жалю. Бо гарний. Але уяви: він уві
сні свою Галю кличе.
– А-а! Тепер зрозуміло. Ну, хлопці, тоді ворушіться.
Мотузки взяли?
– Взяли.
– Тоді зв’яжіть його гарненько, та й понесли.
– А чого так швидко? Ще й не відпочили як слід.
– Відпочивати потім будемо. Зараз ночі короткі, а дорога
далека. Летіти з вантажем буде нелегко. Він хлопець нівроку.
– От я й кажу: нічого з ним возитися. Давайте ним
повечеряємо.
– От ти в мене договоришся. Дивися мені, бо зв’яжу
крила та й будеш сам наші скарби стерегти, сидячи в норі
глибокій, ні сонця, ні місяця не бачивши.
Всі замовкли і стали готуватися до важкого перельоту.
– Ти, сестричко, полетиш з нами. Будеш йому в дорозі
голову підтримувати.
– Не хочу я з вами летіти. Мало вам того, що я вам
його віддала, можна сказати, подарувала, то я ще маю з вами
летіти?
– Щось ви сьогодні в мене дуже розговорилися. На
скарби всі зазіхають, всі до скарбів ласі, а потрудитися ніхто
не хоче. Чи може хтось з вас від скарбів відмовляється? То так
і скажіть.
– Ніхто не відмовляється, – грізно сказала крукиня і її
пір’я настовбурчилося, наче вона хотіла стати до бою зі своїм
старшим братом.
– Я хочу знати, – сказала грізно, – коли ми ті скарби
ділити будемо. Якщо ти найстарший, то не думай, що все це
належить тобі. Скажімо, я хочу сама володіти своєю часткою
і робити з нею все, що мені заманеться.
– І я також.
– І я.
– Ви що бунтуєте?
Назрівала сварка, що може дійшла б і до бійки.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four × 2 =