Скарби Чорних Круків

СКАРБИ ЧОРНИХ КРУКІВ
КАЗКА

скачати у форматі PDF

Жили собі три брати-кошикарі. Кошики плели, на базар
несли, з того і жили. Не багатіли, але й не голодували. Якось
один з братів і каже:
– А що це ми, братове, всім кошики плетемо, а самі
жодного не маємо?
От засіли вони за роботу, а невдовзі кожен вже мав
добротного прегарного кошика. Взяли брати кожен свого
кошика та й пішли на базар. Не дуже щось купувати, а щоб
кошиками похизуватися. Та вже, коли опинилися на базарі,
то кожного закортіло щось таки купити. Старший брат Петро
купив собі пса.

– Буде мене стерегти від всяких напасників, – сказав.
Середульший брат Василь купив собі курку.
– І навіщо тобі та курка? – здивувався молодший брат
Іван.
– Як це навіщо? У неділю зварю її в борщі та й буде
обід.
А молодший брат Іван – як Іван: довго не думав, не гадав,
а купив собі люльку.
От ідуть собі три брати-кошикарі, кожен своєю
покупкою не нахвалиться. І застала їх в степу ніч. Полягали
вони горілиць просто неба. Петро собаку до руки прив’язав,
щоб той бува не втік. Василь курку в кошик поклав та й біля
себе поставив. А Іван – як Іван: порожній кошик під голову
поклав та й найперший і заснув. Незабаром і Петро з Василем
поснули, натомившись в дорозі. Про одно лише Петро забув:
свого собаку нагодувати.
– Е, поганий у мене господар, – подумав пес, – інший
сам не з’їсть, а свого пса нагодує, а тут…
Потихеньку він вивільнився від мотуза, з’їв курку
і – давай Бог ноги! Втік.
От прокинулися хлопці вранці – ні пса, ні курки.
– Шкода пса, – сказав Петро, – я за нього немалі гроші
заплатив.
– А ти думаєш, мені курки не шкода? – озвався
Василь. – Така курка була! Такий обід пропав!
А Іван собі нічим не журився: запалив собі люльку та й
попихкує. Розсердилися Петро і Василь на свого молодшого
брата, хоч він перед ними і нічим не завинив.
– Ти глянь на нього, – сказав Петро, – виходить, що він
серед нас найрозумніший? Не бути тому.
– Не бути тому, – погодився Василь. – Нехай же і він
нічого не має, як і ми.
Вихопили вони у брата люльку та й кинули у річку,
що саме тут протікала. Попливла люлька за водою, а Іван
на своїх братів дуже образився та й пішов берегом понад
річкою, у протилежний бік, ніж мали йти брати. Спершу Іван
ще дивився за своєю люлькою, що пливла собі за течією, а
потім та люлька зникла йому з очей. Брати його не кликали,
не зупиняли, то хлопець так і пішов, розмахуючи порожнім
кошиком, не додому, а від дому.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three × 2 =