2.
* О, ні! Хоч добрі наміри твої,
про дружбу тут не може бути й мови.
При тобі всі померзнуть солов”ї,
й ніколи не розпустяться діброви.
А прислужитись хочеш — то якраз
така сьогодні випала нагода:
іди собі в щасливий добрий час —
йтобі за те подякує природа.
І почвалав похнюплений мороз
шукати зиму, білу та холодну.
Вже яблуні цвіли. З пахучих рос
весна вершила справу благородну.

ТАКИ ВЕСНА

Таки весна. І радісно на серці.
Вітри зійшлися у шаленім герці.
Як сік березовий, нуртує в жилах кров.
В такому безумі і родиться любов.
І не питає, скільки літ мені.
Вона не знає, що найкращі дні
я випила, як дороге вино,
не вчора, не сьогодні, а давно…
І весну прошу, подумки, таємно:
„Ти подаруй любов, хоч не взаємну,
хоч день, хоч мить…
А потім — як вже буде…
Переболить, та серце не забуде.
Перепече… „А хто це там з докором?
Я поетеса, і мені не сором.
З любові вірш народиться чи пісня,
палка і щира, хоч до болю пізня.

ОСІННІ МЕЛОДІЇ
ЩЕ ПРО ОСІНЬ

Вальсує дощ і жовтий лист,
вальсує неба тиха просинь.
Це демонструє нам свій хист
чаклунка осінь. Знову осінь…
В тій осені є щось магічне,
таке нове й таке правічне,
і легкий сум, і тиха сповідь,
рудих вітрів гривастий повід,
і сиві хмари, мов зітхання,
й умиротворене кохання.

Ти, осене, таки сумна,
з дощем, з гривастими вітрами.
І річ не в тім, що я одна,
і річ не в тім, що ти між нами.
Ти посміхнись яскравим днем,
не пошкодуй золотолисту,
і може, заново почнем
твою мелодію врочисту.
Ти незабаром відійдеш
у білу і холодну зиму,
а я собі спокійно йтиму
до тихих обріїв чи меж…
Мені на згадку залиши
один з вітрів своїх гривастих.
На листі сповідь напиши
і подаруй мені на щастя.