Сік дикої груші

Дивувалась того дня
вся Оленчина рідня.
Та й таки було від чого:
ще не бачили такого.
Дивувались, сперечались,
ще такого не було.
Про новину ту дізнались
всі сусіди й все село.
Вранці котиклиш умився,
14.

до комори попросився.
Попросився, зважте, сам –
і було це дивно нам.
Не кричав там і не вив –
цілий день мишей ловив,
їх на купку поскладав –
господині звітував.
У роботі він весь був,
молоко своє забув.
І Оленка вбігла з двору,
молоко несе в комору:
працьовитий її кіт
заробив смачний обід.
Вже просили відпочити,
трохи щось перекусити,
але він все: — ні та й ні!
До вподоби це мені.
Не доїм і не досплю,
доки всіх не половлю.
Запобіг у мами ласки:
і котові без кінця
підкладала то ковбаски,
то смачненького м’ясця.
Дивувались всі гуртом:
що це трапилось з котом?
А була тут таємниця:
винна тут сибірська киця.
А Оленка, хоч те знала,
та нікому не сказала.
І причина тут проста:
щоб не скривдити кота.

А під вечір, як годиться,
кіт пішов на вечорниці
до найкращої кицюні –
знаменитої красуні.
Щиро так вони здружились.
Незабаром й одружились.
А Оленка, що все знала,
і раділа, й сумувала.
І сказав Оленці кіт:
— Побиватися не слід.
Щоб потішити твій сум,
кошенятко принесу.
Найпухнастіше, найкраще,
найчемніше, роботяще.
Ти люби його, смішне,
як любила ти мене.
Не сумуй, я дуже прошу.

15.
Ви ж усі — моя рідня.
Я до вас, мої хороші,
прибігатиму щодня.
Закінчилась наша казка.
А коли вже ваша ласка,
то, допоки я живу,
про котяточко маленьке,
що живе тепер в Оленки,
казку я складу нову.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − six =