КАЗКА ПРО ЗАГУБЛЕНІ СНИ

Ніч по лісу ходила,
свої сни розгубила.
Сни і справді чудові,
всі були кольорові.
В них багато смішного
й ні одного страшного.
Ніч свою колисанку
буде плести до ранку.
Несла сни для Оксани,
несла сни для Галини,
а вони повтікали
із нічної торбини.
Вибіг зайчик вухатий
із маленької хати,
тії сни позбирав
та й у скриню поклав.
Сон один дав зайчаті,
другий дав білченяті –
дуже білка просила
для найменшого сина.
Потім скриню замкнув
і на скрині заснув.
А звірятам сказав:
— Сни усі б вам роздав,
та не маю своїх –
хтось шукатиме їх.

Ніч похмура була.
Сто дощів пролила.
Як же спати без снів?
Хто б такого хотів?
Знала хлопчика Василька,
бачив їх за ніч по кілька.
Ще подобалось Яринці
в сні літати на хмаринці.
А Микиті завше сниться
голуба пухнаста киця.
А Кирилко уві сні
хвацько їдена слоні.
Як же бути? Що робити?
Перестануть ніч любити.
Не вкладатимуться спати,
будуть всі вередувати.
Запитала у сови:
— Чи не бачили хоч ви?
Засміялася сова:
— Нащо сни мені? Овва!
Снів ніяких не люблю,
2.

зовсім я вночі не сплю.
Ані я, ні совенята.
Вчу вночі їх полювати.
Бачить ніч: у вишині,
на найвищій на сосні
щось написано. Цікаво.
— Сово, будь така ласкава,
прочитай, бо з снами в парі
я згубила й окуляри.
— Тут написано: „Об’ява.
День тому якась роззява
загубила свої сни.
В третій хаті від сосни,
від об’яви зовсім близько
прожива вухань зайчисько.
Тії сни він позбирав
та й у скриню поскладав.
Якщо власник прочитає,
хай приходить й забирає.
І надалі ті скарби,
будь ласкавий, не губи.
Щоб не мав ніхто образу,
заявляю всім відразу:
на вовків і на лисиць
є у мене сто рушниць.
Ти на підписи поглянь:
білка, дятел і вухань”.

Ніч знайшла малу хатину,
стала мовчки біля тину,
стука лагідно і тихо –
лиш прокинулась зайчиха.
Зайця штурхнула вона,
щоб підскочив до вікна.
З переляку наш зайчисько
підстрибнув аж надто близько –
ледь не вилетів в вікно.
Ніч чекала вже давно.
Глянув заєць — темна ніч.
Крикнув грізно, ясна річ:
— Стука хто в вікно моє,
дітям спати не дає?
На вовків і на лисиць
є у мене сто рушниць.
Зовсім тихо ніч сказала:
— Я об’яву прочитала.
Вдячна вам, що ви такий
благородний, хоч малий.
А тепер впустіть до хати,
хочу сни свої забрати.
— Спить на скрині зайченя.