Я ВИХОДИЛА БОСА НА ШЛЯХ

Ніч минала. Мені все не спалося.
Не читалося і не писалося,
Наче вимелось все з голови.
Раптом образ в уяві — Ви!..
І не знаю, було чи наснилося …
Сім доріг попід ноги стелилося.
Я ж обрала дорогу одну,
Що до Вас привела. Не збагну,
Як це скоїлось, як воно сталося …
Все до крапельки запам’яталося …
Трави пахли медами в полях.
Я виходила боса на шлях.
Лиш би стрінути,лиш би побачити!
Все забути і все Вам пробачити.
І пірнути в глибінь кохання,
Якщо навіть ця мить остання.
Я все йшла, молода і боса.
Ніч п’яніла в пахучих росах.
Зорі висипали на небо
І дивились … Я йшла до тебе.
Зупинила мене береза:
— Чи ти п’яна? Чи ти твереза?
Я сказала їй: — Не спиняй,
Я люблю його, так і знай.
Вибігали назустріч кущі,
і гули, шаленіли хрущі.
У дзвінкому струмочку води
Я вловила: — Не йди, не ходи.
Раптом … пісня. І я спинилась.
Може, мрія моя здійснилась?
Може … і зрозуміла: ні …
Ви співали, та не мені.

ТЕПЛА ХВИЛЯ ВІТРІВ

Тепла хвиля вітрів налетіла –
і яблуні цвіт задзвенів.
Сиза птаха крильми лопотіла
У вирій сполоханих днів.
Щире слово, одно тільки слово,
Розпачливе слово „люблю” …
Випадково … ні, не випадково
Ввірвалось у душу мою.
Білим цвітом стривожено били
У груди мої голуби.
Воркували, гукали, любили
Й просили-благали: — Люби!
Я не знала, що маю робити,
Щоб не мліла душа від принади.
Не любити? А може,любити?
І в кого шукати поради?
Я не знала, це щастя чи лихо.
Але раптом вночі у саду
Заспівав соловейко, і тихо
Я шепнула: — Чекай.Я прийду.
Хто весні не коритися зможе,
Протидіяти чарам її?
Вірю я, що вона допоможе.
І зраділи в садку солов”ї.
Заспівали, затьохкали вдвічі –
аж луна обізвалася їм …
Я заглянув любові у вічі.
А що далі — колись розповів.

СИНЯ ХВИЛЯ

Синя хвиля, синя хвиля
Берег мила, в берег била.
Синю хвилю, синю хвилю
Буйний вітер підганяв.
Чи моя у тім провина,
Що тебе я полюбила?
Чи твоя у тім провина,
Що мене ти покохав?

В синю хвилю, в синю хвилю
Кину смуток свій і горе,
Синій хвилі, синій хвилі
Я печаль свою віддам.
Хай несе вона в тумани,
У глибоке синє море,
А надії веселкові
Я залишу тільки нам.

Синя хвиля, синя хвиля
Берег мила, в берег била
І мені шептала тихо:
„Ти не вір йому, не вір”.
Та я слухати не хочу,
Всю любов свою дівочу
Я віддам за дужі руки,
За орлиний щедрий зір.

Я зречуся свого дому,
Я піду за небокраї,
По дорогах, по стежинах —
Лячно й думати самій.
І якщо мене Всевишній
За цей гріх не покарає,
Буду я твоя єдина,
Будеш ти єдиний мій.