Сік дикої груші

3. Скотилася зірка і впала.
Пропала? Чи ще не пропала?
Вона закотилась у нетрі,
щоб руки знайшли її теплі.
Рукам не дістатись ледачим,
а тому, хто з серцем гарячим.
Бо зірку небесну хто має,
ніколи поразки не знає.
Скотилася зірка і впала.
Пропала? Ні-ні, не пропала.
Упала вона недалечко,
в наметове впала містечко.
Була недосяжно і близько,
взялась помаренчевим блиском,
щоб стати напрочуд ясною
короною чи булавою.

ВИСІЮ ПІСНЮ
Висію пісню у землю.
А тільки що вродить — побачимо.
А може, це все надаремне — і сили,
і голос затрачено.
Я благаю вас, я молю,
і, повірте, не випадково:
доспівайте пісню мою,
докажіть недоказане слово.
Хай воно над землею дзвенить
і заквітне калиною в лузі –
в ту хвилину, в ту саму мить
буду з вами, брати мої й друзі.
З пісні народиться сила,
з сили воскресне завзяття,
іскра мала запалила
в серці велике багаття.
Пісня моя, наче промінь,
збудить поснулих на чатах.
Буде у бурі і громі
ніжним акордом звучати.
Пісня моя — це не зброя,
це лиш для серця розрада.
Пісня прославить героя
і затаврується зрада.
Написана вона не для байдужих,
не для черствих, не для убогих духом.
Та пісняляже каменем чи пухом
надно сердець, і спраглих, і недужих.
А може, задзвенить комусь струною
і принесе зневіреним розраду.
Серед зими війне нараз весною
і двічі, тричі затаврує зраду.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve + thirteen =