Сік дикої груші

Лист синові
(Льоні Фролову)

Коли до тебе прилетять лелеки,
щоб зиму перебути у теплі,
вони привіт, і щирий, і далекий,
несуть від мене на яснім крилі.
Коли вони повернуться додому,
щоб звити гнізда в рідному краю,
я їх зустріну, і крізь їхню втому
шукатиму я звісточку твою.
Синочку мій, колисаний і плеканий,
в житті ти досягнув, чого хотів.
Я хочу, щоб вернувся ти з лелеками
і щоб нікуди більше не летів.
Я вже старію. Щось роки підводять.
Бракує сил. Тримаюсь, та дарма.
Сини і внуки іноді приходять,
та прикро, що тебе між них нема.
Ти знаєш, як нелегко нам жилося.
Той спогад і солоний, і терпкий…
Як швидко виріс ти. Чи так здалося?..
Такий далекий і такий близький…
Ти знаєш, як не спала я над вами,
як тішилась і мліла я за вас.
Найкращої ви вартували мами,
та вам дісталась яу добрий час.
Бо матерів ніхто не вибирає.
І з тим ніхто нічого не утне.
Якби так довелося, то й не знаю,
чи вдруге ви б ще вибрали мене.
Як ви були укупочці, всі разом,
то я найщасливішою була,
і забували кривди та образи,
і місця в хаті не було для зла.
А іноді було проплачу нічку,
та виживала дітям завдяки.
Дитячу відкривала я скарбничку
і з неї витрясала мідяки,
щоб хліб купити… Та бували й свята.
Радіти вміли ми. І повсякчас
піснями наша повнилася хата,
і добрі люди гостювали в нас.
Мій листякийсь сумбурний трохи вийшов.
Ти вже мені за спогади пробач.
Мій вік того листа думками вишив.
Та вже як є…Хоч смійся, а хоч плач.

2.
Та хай твоє чоло нічим не хмариться.
До тебе осінь скоро не прийде.
В твоєму літі ще весною мариться,
і та весна таки тебе знайде.
У нас тут сніг. Мороз не дуже, правда,
та трохи є. А слизько — хоч літай.
Ти приїжджай, я дуже буду рада.
Покинь усе й до Львова приїжджай.
Ти посміхнувся? Скажеш: — мамо, мамо,
яка ти ще наївна, хоч стара.
А в мене думка б»є у скроні прямо:
— Пора, синочку, вже, либонь, пора…
У тебе там спекотно. Мліє пальма,
і котить хвилі й шум свій океан.
Ти приїжджай. І натисни на гальма.
Розвіє Львів сріблистий свій туман.
Прокинешся і вип»єш кави склянку,
подивишся по телеку кіно.
Давно не був ти на Високім Замку,
і в оперному ти не був давно.
У тебе, сину, вже давно не ранок.
Розумна зрілість. Саме жити час.
Тут стільки гарних, чарівних львів»янок,
ти ж у світах, далеко десь від нас.
Життя достатнє треба заслужити.
Його, здається, ти вже заслужив.
Тисни на гальма. Бо коли ж і жити?
Ти працював до поту. А чи жив?
Все ніколи, усе нагальні справи.
Вгамуйся вже, себе побережи.
Життя своє в ломбард ти не заставив,
воно твоє, і ти ним дорожи.
Бо двічі не живе ніхто на світі.
Нічого тут не вдієш, так вже є…
Це добре, що такий ти працьовитий.
Допоки молодий, усе твоє.
Воно здається, нібито нічого.
Та молодість минається колись.
Й прокинеться невтишена тривога
і мрії, що чомусь, та не збулись…
Нехай у тебе буде все, як треба,
надійно і спокійно, сину мій,
над головою — завжди мирне небо
і мрії. Ну, а як в житті без мрій?
І хай вони збуваються поволі.
Не всі відразу, але, щоб збулись.
Схилися на плече щасливій долі,
і Богу ти хоч подумки молись.
Молитися тебе я не навчила.
За те я маю неспокутний гріх.

3.
Моя вина. Не вміла чи не сміла
у ті часи стояти протии всіх.
А було треба. Потай охрестила –
тільки й всього. А Бог на світі ж є!
І подумки не раз благословила
тебе, дитя омріяне моє.
Десь на межі зізнатись щиро мушу —
і серце зігріває думка та, —
що маєш ти відкриту й чесну душу.
Все інше, сину, тлін і марнота.
Хоч ті мірила зараз вже не модні,
та свято я дотримуюся їх.
Хоч з ними важче вижити сьогодні,
зате спокійно спиться. В снах твоїх…
А справді… Що тобі, мій сину, сниться?
Чи сниться наша хата на селі?
А може, що красуня-молодиця
чи дівчина?.. Проблеми немалі
в житті бувають із такими снами…
Тому вертайся, сину, вже у Львів.
Бо так нелегко тішитись синами,
котрі не чують материних слів…
Я подумки з тобою розмовляю:
і сперчаюсь, і доводжу щось.
З молитвою за вас до сну лягаю,
з молитвою встаю. Щоб все збулось.
Щоб кепського не трапилося з вами…
Аби вас Бог від прикрощів беріг.
Такі вже ми, старі й немоді мами,
що вас чекають з гомінких доріг.
Бувай здоровий, мій дорослий сину!
І не дивуйся з маминих тривог…
Хай кожну і дорогу, і стежину
пройти тобі допомагає Бог.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen − fifteen =