Сік дикої груші

12.

Бо не знаєш ти, повір
де шукати той Сибір.
Коли підеш ти праворуч,
потім звернеш ще ліворуч,
через луку,через бір –
там і буде вже Сибір.
Щоб ти знала, люба Миро,
киця та не із Сибіру.
Іноземка! От дурниця!
Це цілком тутешня киця.
Але вам вона не рівня.
Як принцеса, як царівна,
і манери, і порода.
Та кому від того шкода?
— Шшш! –шипіла киця Мира
і була у гніві щира.
Річ у тім, що котик мій
їй подобався самій.
— Начувайся! Як зберемось,
то й до неї доберемось!
Тільки шерстка полетить!
Але раптом вся змінилась,
зажурилась, засмутилась
і заплакала за мить.
— Подивись, я теж породна:
і пухнаста, й благородна.
Чи не варта ж я уваги?
Заслуговую зневаги?
А за слово зле пробач.
В гніві я його сказала,
бо на тебе жаль я мала.
Й знову кинулась у плач.
— Знають всі, що кицька Мира –
непосида і пронира.
Так тебе всі називають,
так, щоб знала, величають.
Ще я бачу, що ти зла.
Тут такого наверзла!
Ще й мені, аби ти знала,
гарний настрій зіпсувала.
Щоб не трапилось нічого,
йди мерщій до дому свого.
Даром часу не гайнуй
і за мною не пильнуй.
Де були ви всі тоді,
коли був я у біді?
Чи хтось з вас мене розраяв,
коли голод душу краяв?
Тільки та сибірська киця,
пречудова молодиця,
пожаліла, зрозуміла,
13.

добрим словом обігріла.
Тож скажи котячим паням,
аби знали всі зарання:
всім пльоткаркам і брехухам
пообкусую я вуха,
пообскубую хвости.
І найперша будеш ти.
— Няв! — жахнулась киця Мира –
непосида і пронира
і чкурнула між тинами,
почесала бур’янами.

Кіт, долаючи утому,
ледь доплентався додому.
Там Оленка вже не спала –
свого котика чекала.
У вікно тихенько стукнув,
тихо нявкнув, тихо мрукнув,
щоб Оленка відчинила
і скоріш його впустила.
— Де ти вештався, драпцюго,
ледацюго, волоцюго? —
тихо сердилась Олена.
— Ну й влетить тобі від мене!
Тільки встанемо, я скоро
віднесу тебе в комору
і на сміх усім котам
цілий день просидиш там.
— Де я був? На вечорницях.
Там така сибірська киця!
Не повіриш, що робив.
Вперше я мишей ловив.
Перестань мене лякати.
Я тепер не лінькуватий.
До комори сам піду –
там порядок наведу.
Довго дівчинка сміялась,
з свого друга дивувалась,
що тепер він не лінько,
а справжнісінький хвалько.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − 4 =