Сік дикої груші

УКРАЇНСЬКОМУ ГІДРОМЕТУ1.
ВДЯЧНА ШАНУВАЛЬНИЦЯ
ПОЕТЕСА ТЕТЯНА ФРОЛОВА

Завдячую своїй химерній долі,
бо кажуть, що її не обійти,
що в голову прийшло Носовській Олі
десь там мене у Львові віднайти.
Хоч знаю, ми не змінимо планету,
та ми — за прогресивне і нове.
Цей вірш пишу на славу гідромету:
нехай він фінансуєтьсяй живе!
У гідромету є свої закони,
свої фронти, свої антифронти.
Синоптикам відриті всі кордони:
вони собі з циклонамина”ти”.
Хоч і у вас, ми знаємо прекрасно,
не завше дні бувають золоті:
місцями — хмарно, а місцями — ясно,
бо в атмосфері так, як у житті.
Синоптики, серйозні і дотепні,
господарі всіх наших вулиць й площ,
коли нарешті дні настануть теплі
і перестане йти холодний дощ?
Погодні примхи — це для Васне диво,
та їх не причисляємдо невдач,
коли нам посміхаються правдиво
Надія Жук або Людмила Ткач.
І як би я уранці не спішила,
хоч навіть на роботу запізнюсь,
почую голос нашого Мурмила –
й послухати погоду зупинюсь.
В ефір виходить наш Олег Христевич.
Він скаже — як зав’яже — й буде так.
Він не Хмельницький і не Конашевич,
але таки справжнісінький козак.
Хоче того хтось а чи не хоче,
може, в когось викликає жах,
а таки погода у жіночих,
у міцних і трепетних руках.
Лель… і Лада… давністю війнуло:
„Це до нас прийшло, либонь, з віків”.
А одна із молодих зітхнула:
„Мало в нас, на жаль, чоловіків”.
Лад в природі, лад у чистих залах,
переносять затишок із хат.
А одна із гордістю сказала:
„Тут у нас давно матріархат”.
Лагідні дружини й добрі мами,
їх наснага — у чоловіках.
Відають циклонами й громами,
кожна з блискавицею в руках.
А коли котрусь із них образа
чи пекучий біль не обмине,
2.
всі ми це помітимо відразу,
бо погода холодом дихне.
Як веселка барвами заграла,
поєднавши береги Дніпра,
то котрась із них начаклувала
людям крапелиночку добра.
Мріють і сумують серед тиші,
і потребумають в чудесах.
Ви любіть їх — й сонечко частіше
буде гостювати в небесах.
І накінець я мушу Вам сказати,
хоч прозвучить це, може, трохи в лоб:
якби обрали Вас у депутати,
в Верховній Раді сонячно було б.
Що Ви на світі є — це так прекрасно.
Вам вдячний і художник, і поет.
Хай в Ваших душах завше буде ясно!
Нехай живе наш славнийгідромет!

ШІСТНАДЦЯТА ВЕСНА
(Марті Юркевич)

Відкрила пелюстки очей,
завмерла у чеканні,
бо їй у темряві ночей
наснилося кохання.
Схилились кетяги бузку
так ніжно у привіті.
Люби її, люби таку –
єдину в цілім світі.
Її шістнадцята весна
ще так не пломеніла,
бо не любила ще вона,
в коханні не горіла.
І соловейко у гаї
ще так її не кликав.
Зустрінь її.
Любов її
бездумна і велика.
Шепочуть щось у напів-сні
і терпко пахнуть віти.
Ну як йому сказати „ні”?
А „так”?..Нізащо в світі!
І не засне вона ніяк,
з грудей — одно зітхання.
Таке воно, терпке на смак
незвідане кохання.
Такого терпкого вина
ні в кого не просила.
Налляла в келихи весна,
а випити несила.
І їй не спалося чомусь,
і сон утік від неї.
Пашіли квіти дивних уст,
а руки — мов лілеї.
А місяць плив й зоря ясна
на човнику без весел,
бо то була її весна —
найкраща з поміж весен.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + fourteen =